Головна

Поезія

Ще грудень не прийшов…

Листопад 29, 2015 - 14:57 — perohanych

Ще грудень не прийшов, ще листопад триває,
А вже лапатий сніг стежки позамітав.
Вуалями зими прийдешній день кружляє,
І знову білий світ іще білішим став.

Ще осінь у думках не стихла, не згоріла,
А вже сади стоять у срібному вбранні.
Калина на снігу вогнем запломеніла,
Немов гарячий слід, що скреснув у мені.

Олексій Могиленко. Спогади про хліб

Листопад 29, 2015 - 00:31 — perohanych

Десять років тому відійшла у Вічність найдорожча, найрідніша для мене людина – моя бабуся. Шевченко Анастасія Пилипівна (дівоче – Чередніченко) народилася в 20 роках минулого століття на Київщині, в одному із сіл Сквирського району. Про те, які жахіття їй пришлося пережити, розповідала мало. А може, це я мало що розумів, бо був ще малим.

Вижила в страшний 33 рік. Вийшла заміж і війну застала в далекій Бесарабії. Там з чоловіком працювали залізничниками. Чоловік загинув у перші дні війни, а моя бабуся з немовлям на руках окупованою територією добиралася в Рокитне, на Київщину. Чоловікова рідня прийняла до себе молоду вдову, яка і так була сиротою.

«На колінах стою перед світлом твойого лиця...»

На колінах стою перед світлом твойого лиця.
Вистигає у небі гаряча сльозина зорі.
І немає початку і бути не може кінця
Цій печалі моїй, цій страшній нежіночій журі.

На колінах стою.
Ще надворі не вичахла ніч.
Ще в старому садку не прокинулось перше пташа.
Ще босоніж ворожить в холодній сорочці лляній
Перед місяцем повним моя задубіла душа.

Зараз тишу торкнуть у будильнику стрілки старі.
Але є ще хвилина.
Іще не скрипіли ключі.
Ще заплаче росою калина у нашім дворі.
Крапелина холодна стече по твооєму плечі.

...Повертайся живим.

«Це мій Майдан...»

Листопад 21, 2015 - 23:24 — perohanych

***
Другій річниці Майдану-2013 присвячується:

Це – мій Майдан. Нізащо і нікому
Не передам в оренду, напрокат.
З-за барикад попру навислу втому.
А сам уже – ні поступу назад.
Ковтнув його. А він – застряг, як кістка,
У горлі. Вкоренився на роки.
Аби-таки ідеї активіста
Не звести на порожні балачки.
Хоч не водій, проте вподобав шини,
Дорожні знаки в образі щитів.
Бо захотів очищення та зміни
В країні під орудою скотів.
Цього не можна пафосно забути,
Якщо шануєш волю і Хреста.
Коли повстав, то ймення «майданутий»
Неси на кожен хутір і в міста.

Сергій Сіваченко. «Мінімум, що Бог зумів надати…»

* * *

Мінімум, що Бог зумів надати,
З перекису водню, клаптя вати
Для латань пришвидшених влучань.
В розгалуженні каналів жовчних
Бажано пересуватись мовчки.
Депозитний долар чи юань
Не зупинять каверзних ревізій,
Не відмінять записів у книзі
Заперечень, скарг і побажань.
Мулько від поточних публікацій.
На вершках жирують папараці:
Блоги, інтерв’ю, репортажі.

Поезія Неоніли Диб'як

* * *

Зі сходу зловісне привиддя орди.
Палючі вітри хижо дмуть із-за Дону.
Печалять серця темні знаки біди,
Сини повертаються в трунах додому.

Та ми не згинаєм ні душ, ні плечей.
Глянь вгору крізь сльози, моя Україно,
Не сонце, що ворога гнівом пече –
То з наших майданів палаюча шина,

І Сотня Небесна довкруж і Полки
З Донбасу – стоять на Господнім осонні.
Позаду в борні за свободу — віки,
Попереду Юрій святий в обороні.

На коливо жайвір їм зерна несе,
Ясу їм орли провіщають підхмарно.
Жорсткішає битва і вищає сенс.
Кров наших героїв пролита не марно.

Поезія Людмили Максимлюк

* * *

Найкращих забирають небеса…
А вересень тче чорну хустину…
Як дощ осінній – падає сльоза –
Не плачте, люди, я помер за Україну!

Не тужи, матусю, я прийду у сні –
Тихенько обійму тебе за плечі,
Журавликом прилину навесні,
Засвічу зірку у холодний вечір…

Тримайтесь, тату, не повернусь я  живим…
Так щось нестерпно палить груди,
Я вмерти не боявся молодим –
Дивитись страшно, коли гинуть люди.

Літературно-художнє видання Олега Вістовського «У стремені Дністра»

Жовтень 27, 2015 - 23:49 — perohanych

Друге, доповнене видання книги поезій Олега Вістовського «У стремені Дністра» побачило світ в 2006 році у чернівецькому видавництві «Прут».

Запрошуємо ознайомитися з електронною версією книжки.

Поезія Вікторії Льода-Ропецької

До другої річниці початку Революції Гідності

Як той літописець у часі пірну. 
Забрало історії з нього зніму. 
Минають роки і минають години, 
І з того,із дня і із тої хвилини, 
Коли на майдані зібралися люде, 
Спитати у влади,коли ж краще буде? 
Ідеєю гідності всі запалали, 
І мирно,в молитві одвіту чекали. 
Стояли у холод,і в лютім морозі 
Не відали мирні - біда на порозі. 
Катком прокотилось по долях страждання. 
І кров'ю скропились людей сподівання. 

Олег Вістовський. Переклади із Андрія Вознесенського

Жовтень 25, 2015 - 22:37 — perohanych

РОМАНС

Цю мить запам'ятай.
                          Шипшину цю. І ранок.
Я на плечі Твоїм затихну.
                          І засну.
Я – вічний Твій поет.
                          І вічний Твій коханець.
І – тінь від полину.

Поезія Ілони Константинової

* * *

Ну ось і стрілися ми знову
У сірім безгомінні днів…
Твоїх очей туман ранковий
Розстане в погляді моїм…

У небі сонце весело сміється,
Промінням ніжно вуст моїх торка…
Солодкий біль знов ранить моє серце,
І знову,як тоді,в твоїй моя рука.

В обіймах любих спокій я шукаю,
Всі радощі й жалі з тобою розділю…
Та лиш світанок прийде – образ твій розстане…
Ти просто сон,та я уже не сплю.

Ми більш не стрінемось у сірім безгомінні,
І не в твоїй тепер моя рука.
Про тебе знов нагадує Чернігів,
І знову в споминах про тебе я блука…

 

Об'єднати вміст