Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Поезія
Олег Вістовський: «Скоро поїзд покине вокзал…»
***
Скоро поїзд покине вокзал,
Ти махнеш на прощання рукою,
За вікном побіжить магістраль,
Але більш не знайду я спокою.Скоро поїзд мене понесе
У нічну безкінечну тривогу,
Цінуватиму я над усе
Лиш єдину – до Тебе – дорогу!Скоро поїзд покине вокзал,
В серці нові поселяться втрати.
А мене твій німий трибунал
Засудив до повільної страти……Скоро поїзд покине вокзал.
Ми – українці
Січень 21, 2016 - 21:04 — perohanych
Так є повік –
Ми в світі українці!
Своє буття окреслили давно.
Нас мордували, нищили ординці,
А ми не покорились все одно.Ми не святі.
Нема над нами німбів.
Та святість Божу в душах бережем.
Своєї Батьківщини кожний символ
Покривдити злочинцям не даєм.
Вірші Вікторії Льоди-Репецької
Січень 19, 2016 - 10:46 — perohanych* * *
Вже Новий рік дзвенить
На наш поріг – ступає.
Най українців всіх
Лиш щастя обіймає.
І запах хвої ніздрі вже лоскоче.
Хай збудеться все те, що кожен хоче.
* * *
Кудись втікає сонце в надвечір'я,
Іде за обрій і донизу нахиля.
А в небі загораються сузір'я,
Та місяць ніч на волю визволя.
Скарби небесні – зорі самоцвіти,
Зірки-сузір'я – вишиванки квіти.
Згори, на землю, блиск свій надсилають.
Дівицю ніч, мов перли прикрашають.
І ніжиться та ніч в яскравім зорепаді,
«Рушник розкинув над Ісусом крила…»
Січень 18, 2016 - 19:04 — perohanychОльга Антонівна Штепа народилася 10 грудня 1936 р. в селі Сваричівка, на Ічнянщині. Автор книжок поезій «Так мені нагадала циганка» , «Любов – моє дихання», «Чорнобривці цвітуть»… Понад п’ятдесят років працювала бібліотекарем. Донька відомого народного майстра Антона Штепи. Член Ічнянського районного об’єднання літераторів «Криниця».
* * *
Хурделиця спіраллю світ закручує,
Не видно вже ні стежки, ні дороги.
А вітер грає лозами над кручею,
Мелодію ночей штурляє до порогу.
Лоза свистить тоненько пріма-скрипкою,
Старезний дуб озвався контрабасом,
Неначе в кастаньєти трусить шибкою,
Б’є хвіртка із розгону тулумбасом.
Поезія Анжели Левченко
Сонях
Заквітчаний літом строкато-барвистим
Свій чуб золотий кучерявий схилив
Сонях самотній, загублений в листі
Густих анемоно-жоржинових злив.
Дитинство моє там десь бавиться й досі,
І стежкою доля – у чисті поля,
І щастя у небо летить стоголосе,
Молитвою тихою благословля…
…Гуде мегаполіс. Байдужі обличчя.
Суєтність, розхристаність душ і думок,
Розмови асфальтно-відчужені й звичний
Щоденний знеможено-загнаний крок.
І проблиск надії. І сни зорепадів,
Мов чиста вода з ніжних маминих рук,
Мов крапля спасіння для серця розради
І сльози прозріння й болючих розлук…
Від стогону часу схилилась хатина
Та в ній не лунає вже голос батьків…
Лиш вічна спокута – колюча шипшина
Та пташкою зронений сонях дозрів…
Поезія – як порятунок від зими (зимові поезії Надії Маринохи-Стеценко)
Січень 10, 2016 - 23:04 — perohanych.jpeg)
Огортають зимові будні. Тиша грудня залягає у серце. «Дім-робота» – один із постійних маршрутів більшості українців. Невтішні новини линуть із телеекранів. І тоді в душі затаюється надія, що ось-ось мине зимова холоднеча в природі, в житті, в душі – і стане легше. Але поки що залишається лікувати серце теплими спогадами, усмішками рідних і… поетичними рядками.
ТЕОРЕМА ЩАСТЯ
Перетни усі кордони й межі,
Розрубай кайдани втоми.
Істини вже всі знайомі,
Заховалися в духовній вежі.
Розтопчи усяку заборону
І розправ до світу гордо плечі,
Не шукай від свого щастя втечу,
Подолай безстрашно перепони.
Пересіє дощ усі невдачі,
Проростуть із нього нові квіти,
Теорема щастя – просто жити,
Бачить сонце і йому радіти.
Балада про вояка
Січень 10, 2016 - 22:50 — perohanych
Над містом Щастя похитнувся день,
високе небо затягло габою.
Та ніч сказала: «Він іще прийде…»
Хоч хлопець зранку не вернувся з бою.Тепер лежав далеко від Карпат,
лежав далеко від Полісся й Степу…
Чув сильний біль. Але больніш стократ (пекучішу)
олжу московську: підлу і нестерпну.В ногах його поріс гіркий полин,
а в головах – волошка синьоока.
Спинився в небі журавлиний клин,
і смерть спинилась поряд – за півкроку.Так він лежав, лишивши всіх і все… –
аж день новий зайнявся білим маком.
З дівочих зваб, з намріяних пісень
прийшла до нього русокоса мавка.Вона здолала нетрі лісові,
стрімкі вершини і глибокі звори.
Сльоза гаряча бризнула з-під вій
і впала на лице його суворе.І сталось диво. Враз козак устав.
І в бій пішов на найманців околи.
Священна воля і священна мста
тепер уже не спиниться ніколи.
Микола ТКАЧ
Новорічні вітання від Мирослави Данилевської-Милян
Січень 3, 2016 - 22:57 — perohanychЗ Новим роком!
Колегам по перу
Всім поіменно: щастя та добра.
Хай, мов птахи, злітають з-під пера
Дзвінкі слова у вірші чи в есе –
Радійте, мрійте і пишіть про все.
Хай до душі відкриється душа,
Бо розбрат не вартує і гроша.
Любов, повага поєднає нас.
З Новим вас роком! З Богом! В добрий час!
Із Прийдешнім!
Грудень 31, 2015 - 12:29 — perohanych
Що бажати і чого хотіти?
«Маємо що маєм» – наше все…
Та в душі ми, як маленькі діти,
Щиро прагнем – хай нам принесе.
Миру, щастя, злагоди, любові,
Поступу, і жити у добрі!
Хай здійсняться мрії кольорові
Поспіль всім, не тільки «нагорі».
Розбрату – пощезнути навіки,
Будівничим – збудувати храм,
Воїнству – Господньої опіки,
Розуму – державницьким мужам!
Новорічні роздуми
Грудень 31, 2015 - 11:34 — perohanychПахне кухня смачно,
Скоро вже свята.
А мені щось лячно,
Бо ж іде війна.Принесуть в землянку
Бутерброди, чай
І "тушонки" банку,
Їж і запивай.Хтось візьме гітару,
Забринить струна.
Всі згадають маму,
Защемить душа.
