Жінка-УКРАЇНКА

Привокзальна клумба ромбом,
З квітами – плакат…
Миль за двісті рвуться бомби –
Й по тілах солдат...

Метушливо, гамір, людно,
Велич літніх хмар…
А за двісті миль відсюди -
Бомбовий удар...

Двоє в тисняві тиснуться
В штатному вбранні…
Рвуться бомби, бомби рвуться –
Чуєте чи ні?..

Сто разів вмиратиму - не вмру,
Хоч в душі давно вже забіліло.
Всі невдачі й горе перетру,
Щоб красою серця заясніло.

Як спіткнуся, Боже, то прости,
Сумніватимусь - дозволь спитати:
Як під зорями світити і цвісти,
Хліб ростити і синів плекати.

Йду камінням - кров з душі тече,
Пісню чую - радість обіймає.
А як серце каменем стає,
Значить зрада в очі заглядає.

Але завтра з нетерпінням жду,
Свою душу не кладу на плаху.
Сто смертей здолаю, проживу
Всім на зло, як перелітна птаха.

Галина Фесюк

29.06.2015

Поміж нами далекі хвилі
І доріг галаслива гладь
Хтось таки безперечно винний
Що так тяжко в мені болять

Самотужки збираю слово
Перевіюю на вітрах
До прожитого жовте клоню
А до відчаю сиплю страх

І розмішую на балконі
І замотую у бинти
Зустрічайте я в люкс вагоні
Мені треба любов нести

Хтось почує у люднім лісі
Або вийде на біс з корчми
Не гвинтівку знайде у стрісі
А поранений біль струни

Прочитає із дум браваду
І затулить усмішка вид
Бо я словом у очі впаду
І у серце ввійду навзрид

Любов Гонтарук

Цей вірш потрапив до мене з передісторією.  Його автор – Василь Шафранюк, доцент Буковинського державного медичного університету, який любов до українського і рідного часто висловлює у віршованому слові. Його вірші знаходили чи не найвдячнішого читача в особі його близького друга, також викладача, Василя Гордія, який зачитував віршовані рядки перед  своїми студентами. Дуже багато його занять розпочиналися саме так – аби вихованці Чернівецького індустріального коледжу (де викладав Василь Гордій)  добре зналися не лише на ремеслі, але і на душі людській. Адже ще ніхто не розгадав, що керує людиною, яка вирішила сісти і викласти свою душу на папір – то одна з найбільших таємниць.  Того травневого дня Василь Шафранюк, написавши нового вірша «До України», мав намір неодмінно поділитися ним з Василем Гордієм.  … Але друга і земляка  раптово не стало. Близькі не могли до кінця повірити, що їх батько (дядько, дідусь, друг), який так добре знався на українських звичаях, вчив рідних моралі та побожності і тішив усіх добрим гумором – уже  в іншому світі. 13 червня виповнюється сорок днів, як не стало Василя Гордія.