Рецензії

Бурлеск у романі Володимира Даниленка «Та, що тримає небо»

Людмила Ромас

Бурлеск у  романі Володимира Даниленка «Та, що тримає небо»

В українській літературі бурлеск має давні традиції. Як стиль у сатирі бурлеск драматичну і серйозну тему відтворює в комічному вигляді. Часто за бурлеском приховують пародію. В Україні бурлеск виріс із народної сміхової культури, а якщо говорити конкретніше, з національного характеру, що грунтується на давній українській традиції сміятися в обличчя смерті.  Це внутрішня сили народу, який багато війн і нещасть  сприймав зі стоїчним спокоєм і часто з гумором.

Роман Володимира Даниленка  «Та, що тримає небо»  скроєний за лекалами бурлескної естетики. Ключем, що відкриває естетичну концепцію твору, є епіграф Василя Сухомлинського: «У грі немає серйозніших людей, ніж діти». І цей епіграф підказує, що перед нами варіація на тему різдвяної інтермедії, в якій діють класичні  персонажі українського вертепу: Смерть, Ангел, Чорт, Три Царі, Пастушок, Цар Ірод, воїни царя Ірода, Дід, Баба. 

Галина Пагутяк та її казка про війну «Юрчик-Змієборець»

Третя окрема штурмова бригада розпочала видавничий проєкт сучасних героїчних казок «Котигорошко» для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Проєкт передбачає зображення війни як казкової метафори, в якій впізнаваним буде образ ворога – Росії.

Першою в серії вийшла казка лауреатки Національної премії України імені Тараса Шевченка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець». Головний герой казки – дев’ятилітній Юрко, батько якого пішов на війну, а вслід за ним зібрався на війну і старший брат хлопчика. Перед відправкою на фронт він передає молодшому братові дідового зошита, в якому розписані уроки, як стати характерником. Характерництво передавалося в їхньому роду, але з двох братів тільки в молодшому дід помітив магічні здібності. Вже перші уроки, прочитані в зошиті, відкрили в хлопчика дар чути чужі думки. І він почув, про що думає його вчителька.

Дорога з присмаком війни

“Кажуть, що в біді чужі люди стають своїми”.

Дорога в нікуди… і назад: документалістика, нотатки, поезія, проза, фото / Тетяна Череп-Пероганич, Юрій Пероганич. — Біла Церква: Час Змін Інформ, 2025, — 168 с. + вкл., іл. ISBN 978-617-8136-42-0.

Ця книга не тільки незвична, але й незвичайна, бо війна в ній скоріше відчувається, ніж просто описується. Біда, спричинена війною, просочується у самі глибини єства читальника, у кров і плоть, змушує разом з авторами наново переживати події 2022 року. Це – книга про співпочуття людей в часи, коли раптово руйнується звичне життя, світ стає малозрозумілим і подекуди навіть ворожим. Лаконізм, образність, концентрація почуттів на тлі гостро відчутної правдивості емоцій і Тетяни та Юрія Пероганичів, і хлопчика Богданчика стає фактографічною мозаїкою буднів людей, відірваних від свого дому. Це – правда про війну, яка вражає позірною буденністю і непідробною справжністю. А ще – це тонко переданий внутрішній світ людей, які попри все не втратили віру в милосердя і людяність. “Завжди памятатимемо, як нам господар розпалював пєц у сусідній кімнаті ранесенько, поки ми спали, ... як полагодив для Богдана велосипед, ... поїздку на галявини з квітучим шафраном... І ще багато всього”.

Україна переможе, бо їй в цьому "Шалена Богдана" допоможе

Віктор Васильчук. Шалена Богдана: повість для дітей серед. та ст. шк. віку / Костянтин Климчук; худ. О. Кондратенко. — Біла Церква: Час Змін Інформ, 2024. — 104 с.: іл.

Не так давно відомий письменник із Житомирщини Віктор Васильчук ділився задумом написати книгу, і ось –– вона вже і написана і видана. Знайомтесь: неймовірно захоплива, і новаційна для нашої літератури повість для середнього та старшого шкільного віку «Шалена Богдана».

«Шістнадцяте століття…Українські землі потерпають від ординських набігів. Однієї серпневої ночі татарський чамбул нападає на маленьке волинське село. Гине колишній козацький гармаш Радкевич. Його сім’я намагається втекти від людоловів. Попри все, дружина з меншою донькою потрапляють в ясир. Старшій Богдані дивом вдається врятуватися. Її знаходить непритомною на березі річки православний священник сусіднього села. Оговтавшись, дівчина наважується самотужки розшукати викрадених рідних і повертається в рідне село, де тамтешній коваль Северин допомагає опанувати майстерність козацького бою. Невдовзі Богдана волею долі опиняється в гущі козацько-селянського повстання під проводом відважного гетьмана Косинського…» – так  влучно і коротко описує сюжет анотація книги.

Новий щоденник Славка Хоробрика: дозволено читати всім друзям

Оксана Радушинська. Новий щоденник четвертокласника Славка Хоробрика / ілюстрації Маргарита Рибка. – Харків: Талант, серія «Найкращий подарунок», 2023. – 120 с.

Що така графологічна експертиза? Чи у всіх людей на планеті Земля унікальні відбитки пальців? Чи можна подружитися з однолітком, який має інвалідність? Хіба небезпечно сісти до автівки незнайомців, щоб бути чемною дитиною і показати як проїхати до сусідньої вулиці? Звідки на подвір’ї багатоповерхівки може взятися справжня отруйна змія? Чому не потрібно приховувати, якщо тебе б’ють вдома? Що може бути, коли поганими словами обзиваєш однокласницю?.. Безліч запитань, які виникають у дітей 1-4 класів і які потребують не лише відповіді, а й ґрунтовного роз’яснення. Із цим завданням успішно справляється книжковий персонаж Славко Хоробрик.

Сімнадцять оповідань, кожне з яких вміщено на 3-6 сторінках книги «Новий щоденник четвертокласника Славка Хоробрика», є продовженням пригод добре відомого дітям книжкового персонажа. Уперше читачі познайомилися з ним у 2012 році, коли у Видавництві Старого Лева вийшла книга "Щоденник Славка Хоробрика або Пригоди хлопчика-міліціонера". Створена у тісній взаємодії з правоохоронцями Хмельницької області, книга переслідувала чітку мету – у доступній, легкій, художній формі розповісти учням молодшої школи про небезпеки і ризики, які чатують на них на вулиці, у школі чи навіть вдома, і про те, як варто поводитися, аби не потрапити у біду.

Доброволець Сергій Пантюк: як говорити з дітьми про війну

Ніна Головченко

Нещодавно у тернопільському видавництві «Богдан» побачила світ нова книжка Сергія Пантюка для дітей «Фікус Бенджамін розповідає про щастя».

У творі письменник, доброволець, головний сержант ЗСУ Сергій Пантюк торкається актуальної проблеми – як говорити з дітьми про війну. Про війну, яка триває вже одинадцятий рік, і від якої потерпають і дорослі, і діти, на фронті, в тилу, чи в еміграції. Ця розмова письменникові вдається, хоч і відчувається, що бійцю із позивним «Сліва», який пізнав війну не з інтернет-новин, а наживо, іноді й складно дібрати легку форму висловлювання.

Орієнтуючись на молодших школярів, письменник обрав жанр повісті-казки, наповнивши її атрибутами дива (так, оповідачем виступає фікус Бенджамін, який опікується квітковим закутком у квартирі хлопчика Романа та його батьків) і казковими персонажами (Добрим Хатнім Духом – домовичком Добриком). Саме завдяки отакому казковому поєднанню різних світів Роман (Ромчик, Равлик) починає розмовляти із рослинами і Добриком, а його нові друзі здійснюють справжнє чудо, написавши листа про Ромчикового тата до самого генерала Залужного.

Ця книга - славень життю!

Віктор Васильчук. ПРИРЕЧЕНІ НА ЖИТТЯ: новелети, оповідання – Житомир: ФОП Худяков О.В., 2023. – 232 с: іл.

Дитинство! Часто дорослі згадують своє дитинство. Одні повертаються до його миттєвостей у мріях і спогадах, інші – мандрують зі своїми дітками чи онуками.

Книга, про яку розповім – це чарівна країна, де дорослі й дітлахи будуть однаково щасливими. А коли мандруватимуть разом, то ще більше зміцнять свою спорідненість, непереривність поколінь, генетичного коду українського народу, його приналежності сивих тисячоліть, часом спокійних, часом звитяжних, часом героїчних. І завжди підтримкою і передумовою вижити, зміцніти, перемогти були виховання любові до роду-родини, друзів, знайомих, пошани до праці, бережливості і чуйного ставлення до навколишнього світу, всіх Божих творінь. Саме такою є мета і завдання знаного автора з Житомирщини Віктора Васильчука, прізвище якого внесене до «Золотого фонду нації». Віктор Борисович – надзвичайно цікава особистість – творець понад 20 книг, письменник, заслужений журналіст України, засновник і очільник благодійної вільної газети «Вечірній Коростень», член Національної спілки письменників України, засновник Всеукраїнського літературно-мистецького свята «Просто на Покрову», фундатор Всеукраїнської літературної премії імені Василя Юхимовича, почесний громадянин міста Коростень, генерал-хорунжий «Поліської Січі», лавреат низки престижних Всеукраїнських і міжнародних премій, літературних змагань. Ось так лаконічно про Віктора Васильчука як особистість. А читачів далі зацікавить, а який же він, Віктор Васильчук тут і зараз, в реальності? З автором поки що не знайома особисто, але з його книг я пізнала його як Людину. І скажу набагато лаконічніше: він той, про кого для характеристики найперше зринають мені рядки поезії незабутнього Василя Олійника «Вітаюсь з водою за руку, в сонце вдягаю душу».

Зима, яка іде і не минає

Враження від прочитаного

Підступаючи до читання нової книжки відомого автора, я завжди ловлю себе на застереженнях про те, чи автор не «виписався», чи не грішить повторами у темах і художніх засобах, чи так само буде його поетичний світ впізнаваним… І ще багато подібних  рефлексій може виникати. Але безперечним залишається одне: нова книжка – це завжди подія.

«Зникома зима» (Вінниця, ТОВ «Меркьюрі Поділля», 2023) – 19-та книжка нашого земляка з Сокільця, відомого письменника, видавця, громадського діяча, а тепер ще й військовослужбовця ЗСУ Сергія Пантюка. Обкладинка «Зникомої зими» проілюстрована фрагментом картини творчого і бойового побратима автора, художника, а також письменника та військового Бориса Гуменюка.

Іскри із вогнища життя

(Васильчук В. Б. Зустріч у рейсовому автобусі. Повість, новелети. Житомир, 2022).

Сьогодні, на початку воєнного тривожного 2023 року, «мирна» проза перебуває наче на другому плані нашого сприйняття. Із особливою увагою ми вчитуємось у майже щоденникові оповіді учасників бойових дій, в описи   різних подій (різного жанру) із визволених від рашистів українських територій, в спрямовану  на сучасні політичні перипетії публіцистику. І от мою увагу привабила опублікована у фейсбуці, оповідка «Солодкий мамин хліб». З особливою ностальгією я поринула у хатній затишок, де бродить мамине тісто, де в печі палають березові дрова, які нарубав батько, щоб більше було жару, де він потім «дужими пальцями розламує свіжоспечений хліб на шматочки»… Захопилася, поринула у подібні спогади,  наче вступила в тепло рідного дому, відступило від серця болюче місиво війни… Психологічний ефект внутрішньої радості виявився не просто потрясаючим, він пробудив такі глибинні цінності українського роду і народу – хліборобські, землеробські труди віковічні, що стало зрозуміло з особливою ясністю і глибиною, чому таким незнищенним у своєму добротворенні виявися український народ, багато віків і поколінь витримуючи важкі і криваві випробування. Ось на прикладі простої працьовитої родини, зі складним багатонаціональним родоводом, на її способі життя, її взаємин, основаних на повазі, любові, взаємодопомозі, на чистоті словесній і хатній… На цій основі, на цьому віковічному фундаменті будувалися всі найкращі надбання українського народу. На цих засадах творить і Віктор Васильчук.

Невідворотність катарсису

 
У нас із Юлією Бережко-Камінською уже є спільна «дитина»… Духовна. Адже в далекому 2010 році вийшла друком чергова збірка її віршів «Між видихом і вдихом» із моєю передмовою «Та, хто думає серцем», де я, зокрема, писав: «Літературній моді, здається, Юлія не платить ні шеляга данини, інтуїтивно, завдяки глибині покликання, відчуваючи-розуміючи: вічне завжди модне, бо репродуктивне. Юлія Бережко-Камінська долею волі і волею долі належить до поетів активних, інтернетозаангажованих навіть, але не крикливих, не голослівних, не голонасінних... Загалом — вона мій поет. І як людина, і як майстер, який зі слів, метафор, простору-тиші між ними, творить ритм, риму, голос, пісню... не руйнуючи, а зберігаючи традиційний, шліфований тисячоліттями код саме української, може, навіть ширше — слов’янської духовної душі. Таких із Її покоління зовсім небагато».

Відгук на прозову збірку «Скелети У Шафі» Яни Ловчинської

«Скелети у шафі» –  перша прозова збірка письменниці Яни Ловчинської (справжнє ім’я Яна Линнік) з міста Кам’янського Дніпропетровської області.

Серйозно займатися творчістю дівчина почала кілька років тому, приставши до відомої на Дніпропетровщині мистецької спільноти «VivArt» (координаторка Марія Дружко). Однією з особливостей її літературного таланту є вміння з невеличкої деталі вимальовувати і розбудовувати повноцінний завершений текст. Наприклад, есе «Ридикюль», «Камінчик», притча «Суперечка», новела «Театр» та ін.

До книжки «Скелети у шафі» увійшло 11 прозових різножанрових творів: фантастичні оповідання «Притулок для котів», «Легкі гроші», «Велетень», притчі «Суперечка», «Скелети у шафі», новели «Театр», «Загублений», «Трамвай», ліричні есе «Час», «Ридикюль», «Камінчик». Та, незважаючи на різні жанри, усі ці твори об’єднує суспільно-філософська тематика. У своїй книзі Яна Ловчинська підіймає такі гострі й актуальні для сучасного суспільства теми, як значення сімейних цінностей у стосунках між чоловіком і жінкою, взаємоповаги та підтримки («Велетень», «Трамвай», «Ридикюль»).

Діти врятують світ!

Казка «Неймовірні пригоди трьох друзів» стала дебютною книжкою молодої письменниці з міста Кам’янське Ганни Тимошенко. Це захоплива історія про приятелів, які зголошуються «врятувати всіх дітей на Землі» від злої чаклунки.

А почалося все з незвичного знайомства з сірим котом. Пухнастий змушений служити відьмі і заманювати дітлахів у пастку, звідки їх назавжди забирають у похмуре підземне царство. Троє героїв книжки теж потрапили у тенета, але кіт вирішив їм допомогти і стати провідником у моторошному підземеллі. Він пропонує (нічого дивного, адже у казках тварини можуть говорити) друзям гуртом зупинити підступну чаклунку та визволити дітей із неволі. Вони повірили котику і опинилися у фантастичному світі, де небезпека чатує на кожному кроці.

Головні персонажі книжки – троє вірних друзів, але вони різні за вдачею: рішуча і відважна Ліза, розважливий і спокійний Роман, а також завбачливий і обережний Кирило, «якого всі вважали боягузом». Взаємовиручка, сміливість і справжня дружба приносить дітлахам успіх у їхній благородній справі. Як відомо, хоробрим доля допомагає та зло неодмінно буде переможене.

Об'єднати вміст