ЗІЗНАННЯ

Все голосніше спів у тиші молитовній –
Ні душу, ні птахів мовчанням не скуєш.
Про Місяця лице прекрасне та безкровне,
Про Сонце золоте той спів, про все – без меж.
У глибині очей – і зелень перестигла,
І рідна, і сумна задумливість твоя.
У глибині очей... моїх. На вічність встигну
До себе – у тобі, в собі – до тебе я.

Я сплю в алькові з верб... Їх постаті сутулі
Юрбляться вздовж ріки, неначе в прощу йдуть.
У тріщинах кори – приховане минуле,
Від спогадів рубці, нелегка довга путь...
По кронах в’єшся ти у голубінь лелечу.
Корінням рвешся вглиб, в сакральну суть ґрунтів.
І шавлієва шаль твої вкриває плечі,
Де котиться з-під ніг орнамент споришів.

Творчість і життя Ауезхана Кодара, дійсно, ніяк по-іншому, без застосування визначального епітету «феномен», означити відносно топосу сучасності неможливо. Прозаїк, поет, перекладач, драматург, літературознавець, юрист, енциклопедист... Озираючись назад, подумки читаючи написані ним рядки прози, публіцистики, поезії, чуючи серцем сказані ним колись-то слова, оцінюючи справи його і творіння, знову і знову пригадую я сказане Хайдеггером, неначе в передчутті появи саме такого Героя Нашого Часу, саме такого – нарешті рішучо-позитивного персонажа Божественної Комедії: Людина – носій вісті, яку їй вручає відкриття двоїстості... Що радісніше радість, то чистіше жура, яка в ній дрімає. Чим глибше жура, тим окличніше радість, у ній прихована. Жура і радість переливаються одна в одну».

Тож писати про цю талановиту, мудру людину мені одночасно і легко, і неймовірно важко. Легко, бо взагалі-то долі наші дивовижно схожі. Важко, бо ми так і не змогли зустрітися в реальності, хоча майже щоденно переписувалися під час роботи над перекладами його творів, та й просто багато спілкувалися по-людськи, завдяки теперішнім можливостям Інтернету. 

Концертне відео на пісню Віктора Винника і гурту "МЕРІ"- "Я з України"!!! Переглядаємо, поширюємо, думаємо і робимо висновки...

Ігор Павлюк

Люлі, люлі, люлі,
Налетіли гулі,
Налетіли гулі,
Та й сіли на люлі.
(із української народної пісні)

(Люліч Валентина. ЗАparolЕНІ: Поезії. – Рівне: 
Видавництво «Письменницька робітня «Оповідач», 2016. – 96 с.)

Останнім часом з’являється все більшає книг із назвами на кшталт «Поза зоною», «Інший простір», «Блокпост», які означують, символізують якусь просторово-часову забарикадованість, утечу в себе, втечу від себе у потойбічний чи просто віртуальний світ.
Тому «ЗАparolЕНІ» пані Валентини із колисково-пісенним, фольклорним прізвищем «Люліч» у психосоціальному, екзистенційному мейнстрімі.
Це не добре і не погано.
Це просто факт, ілюстрація запароленого культурно-інформаційного часопростору.
Я би розділив книгу на три блоки, хоча сама авторка візуально її не диференціювала: поезія про Все і про кохання, експериментальна поезія, патріотичні вірші.
Мені найбільше імпонує перший умовний блок.
Футуристичні експерименти під а’ля Семенко чи Маяковського з його «сходинкою»:

Валентин Ткачук                                                                                   

Микола Хомич. Територія брехні. Роман. К.: Юніверс, 2016. – 256 с.

У видавництві «Юніверс» вийшов роман Миколи Хомича «Територія брехні», який дає ключ для усвідомлення глибини цивілізаційного конфлікту, що пояснює причини російсько-української війни на Донбасі.

У центрі роману – дві молоді пари: Ігор з Іриною і Ольга з Олегом та їхній норвезький приятель Олаф Йохансон. Сюжет роману доволі простий. Познайомившись під час чемпіонату з футболу «Євро-2012» у київському кафе з норвежцем  Олафом Йохансоном, дві пари друзів навіть не підозрювали, що вплутаються в розслідування давньої історичної загадки, що сягає часів Київської Русі. Молодий норвежець приїхав до Києва не в якості футбольного фана, а щоб розгадати древні родинні реліквії, що передавалися з покоління в покоління і дійшли до нього. Це – пергамент зі старослов’янськими написами і срібляник часів Ярослава Мудрого. Але на нафтовидобувній станції в Північному морі, де працював Йохансон, трапилася аварія, і він змушений був терміново повертатися на роботу, залишивши сімейні реліквії для дослідження своїм новим друзям, яких він запросив у гості в Норвегію. Не будемо обговорювати, чи міг би трапитися такий випадок у реальному житті. Здоровий глузд підказує, що ні, але дивакуватих і безпечних людей у реальному житті вистачає.

Вже найближчої суботи, 24 грудня, творчі особистості зберуться в Київському Будинку Книги, аби написати новорічну історію.

Докладніше про це у розмові з письменницею, однією з організаторів заходу, Оксаною Самарою:

Оксано, днями у Фейсбуці Вами створено подію з досить таки інтригуючою назвою : «Приречені на успіх: пишемо новорічну історію». Що це за проект, в чому його основна мета і хто автор такої літературно-передноворічної ідеї?

«Приречені на успіх: пишемо новорічну історію» це захід, який проводить літклуб «Свіча-до-слова». Загалом літклуб існує із 2003 року, але час від часу він занепадав і відроджувався знову в різних форматах. За ці роки ми пройшли розвиток від звичайної літературної студії при університеті імені Тараса Шевченка через організацію публічних заходів, запрошення письменників до нинішнього формату, коли кожна наша зустріч присвячена якійсь актуальній для письменників темі. Наприклад, минула зустріч стосувалася написання синопсисів, які все частіше входять до списку вимог видавництв до автора. Мета нинішньої зустрічі – розібрати, в чому секрет успіху новорічних та різдвяних історій – романів, оповідань, фільмів, пісень, віршів. Коли ми розуміємо, чим вирізняється успішна новорічна історія, набагато легше її створити і потім оприлюднити.

Прилітають лелеки здалека до рідного краю –
Буде знову весна, та невтішною буде вдова...
В самотині від мами за татом синочок ридає...
Чи розкажуть про все це паперу звичайні слова?

Як же ще розпові'сти про те, ти скажи, Боже милий,
Що, коли прийде час і наступить та радісна мить, -
В білій сукні дочка-наречена на тата могилу
Поділитися щастям в зажурі своїй поспішить?

І окропиться рідна могилка сльозою рясною,
І застигне повітря від скупчення болю та сліз,
І з небес голос ангела вимовить: «Слава Героям!»,
Відізвавшись відлунням  в верхів’ї скорботних беріз.

Дай же, Господи, нам розуміння, і силу, і віру,
Що Герої невчасно покинули нас недарма.
Вічний спокій даруй, най у Царстві покояться з миром,
Хто погинув за Неньку, звільняючи рід від ярма.

                               (c) Ovod

"Гомін білого інею" - нова збірка Віри Марущак.

"Слово Просвіти", число 51 вже полетіло у ТОВ "Поліграфцентр", де його видрукують з готових фотоформ у середу, завтра.Тобто, 21 грудня, в день, коли закінчується передплата на українські видання. І я таки сподіваюся, що до нас ще приєднаються нові і постійні передплатники. Бодай на три місяці (33 грн 68 коп., поштовий індекс 30617), аби пересвідчитися, що наш тижневик вартий уваги.

Чому, з тижня на тиждень, я так настійно закликаю Вас : "Будьмо разом!", чому чекаю Ваших коментарів і навіть уважно перечитую прізвища тих, хто поставив "лайк" під анонсом того чи іншого числа газети?

100 років тому у Києві вперше прозвучала відома усім різдвяна пісня «Щедрик», яку в світі знають і люблять під назвою Carol of the Bells. До ювілейної річниці «Щедрика» агентство PlusOne презентувало відеоролик, який розповідає історію найпопулярнішої різдвяної мелодії світу.