Жінка-УКРАЇНКА

Вiдьма

У хаті тихо. 
Аромати трав 
Хвилюють тіло.
Кіт дріма на лавці.
А їй не спиться,
Мов голодній мавці.
А їй би випити
Росою з молоком,
Холодну ніч!
До денця, до краплини!
Померти в насолоді!
І з гріхом
Родитися,
Мов світ - із насінини!
Відьмацька ніч.
Розхристана душа
Зривається до місяця в обійми,
Завжди по лезу
Гострого ножа,
Завжди по краю проляга межа
Її любові...
Відьма спокуша.

Сутiнки в режимi онлайн

Віршомультик для дітей Таїсії Цибульської.

В роботі використана музика Наталії Антоник, мінусовка «День і ніч» зі збірки «Музична карусель».

Уривок із гуцульської містерії «Квітка папороті або квітка життя»

– Коли ти дивишся мені у вічі, то гой - цілий світ завмирає в тій миті. І зорі не милі тієї хвилі. І сонце сі не світит, шо най йому грець. А руки, наче ватними стают, тілько грій їх у теплому сяйви твого серця, шо сі стука, наче той молоток.

– А коли маю твоє серце в своїх долонях – то ніби рай стає на землі. І квіти мені не квіти,коли маю поруч себе ту Квітку, що сяє мені своїм теплом із небес.

Мавка насторожено оглянулась і ,жеби не видати себе,грішну та оманливу душу свою, що між світами загубилась і, тихо мовила,як відрізала, та з тою невловимою ніжністю, гой би любила си так, шо йо, не годна жити:

Пізня вишня / Л. Р. Гонтарук. — К.: Наш час, 2011. — 232 с.

Образною мовою і простими діалогами прозаїк Любов Гонтарук пропонує читачеві цікаві та романтичні образки сьогоднішнього, багатого несподіванками, життя. Через призму спілкування між автором і співрозмовником проглядається життєва мудрість і глибокі характери, фатальні епізоди і різниця в думках, мудрість і повага.

Усі новели пронизані теплими та сонячними кольорами жінки, матері, коханої. Автор розкошує в очікуванні дива, бавить око чистотою думки, чарує правдивим баченням світу і співпереживає!

Любов Гонтарук має мудрість тримати нас у полі зору своїх персонажів, ненав’язливо ділитися їхніми таємницями, і це, на нашу думку, їй вдається.

Завантажити книгу в  форматі PDF

ДАР

— Ромцю, благаю тебе, не мовчи, скажи йому, що це божевілля, що не можна зараз нікуди їхати, - говорила неголосно, намагаючись стримати непотрібні емоції, проте волога поволока вже затуманювала їй зір – от-от і розридається.