Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Сьогодні:
Творчість
Полонений кохання
Це не видумка, казка, не сон,
Кажу щиро тобі спозарання,
Що я знову здаюся в полон,
В той полон, що зоветься коханням.Приспів:
Чи сніги залягли, а чи літо зелене,
Одягаються в лист чи жовтіють дерева, –
Я співаю про тебе, моя королево,
Полонений кохання, я твій полонений.
«Один» писала, «два» тримала в голові
Синьор Антоніо вранці подав мені в ліжко каву. Поставивши горнятко на тумбочку, ще раз ніжно обняв мене й сів навпроти, милуючись тим, як я смакую духмяним напоєм. Коли мені залишалося зробити останній із ковточків, подивився на мене так виразно, що годі було не зрозуміти: пора сідати за чергового листа.
Санаторний роман
І треба ж було мені так вляпатися?! Хоча в тому більше винна Катька, моя сусідка. То вона мені нарадила, коли я збиралася до санаторію, сказати там, що не маю чоловіка. Був – і загув. Вигнала, бо пиячив. Тобто розлучена.
Поезія Віталії Савченко
Народжений в громах
Народжений в громах і блискавицях,
В стрімких потоках літнього дощу,
Вогонь поповз по висохлих гіллицях
Старого дуба, що стояв віки.
Дощ не вщухав, не вщухла і пожежа,
Могутній дуб з натуги стугонів.
Гілки тріщали, як здобута вежа,
Що ворог захопив та не скорив.
Той дуб зчорнів, як одинокий велет,
Як гордий лев, самотній і сумний.
Він згадував своїх листочків шелест.
І вірити в кінець все ж не хотів.
Сон
Казочки від Віталії Савченко
Жадібні ведмежата
В одному лісі жило собі двоє братиків-ведмедиків. І все б нічого, та були вони страшенно жадібні. Весь час у них виникали сварки, бо не вміли вони ділитися, а ще, як їм щось подобалося, то забирали в інших звірят силою.
Ось і сьогодні такий гарний день, сонечко сяє, пташки співають, всі звірята-малята граються, а наші Ведмежатка знову чомусь лаються, мабуть, щось не поділили.
– Це я знайшов! - кричить один малюк.
– Ні, я! - кричить другий.
Поезія Богдана Мельничука
Мідяки не потрібні
Вчимось не зважати
ніколи на гроші,
Як є – дуже добре,
нема – обійдемось і так.
Бракне на таксі –
понесем свою ношу:
Моя галичанка,
а з нею і я, волиняк.
Оксана Максимів. Колекція шкіряних аксесуарів за мотивами косівської кераміки «Коломийка»
Комплект жбан вина |
Комплект писаний свічник |
Комплект чарівний жбанок |
Комплект барвистий таріль |
Комплект диво-куманець |
Птахи кохання
А чи день, а чи ніч –
наші руки назустріч,
Наче птиці летять,
і цей лет не спинить...
Одне одного ми вже тепер
не відпустим, –
Так нам серце велить,
так нам розум велить.Приспів:
Обніму я тебе,
Приголуб ти мене,
І нехай так зупиниться час...
Долею люблені,
Щастям пошлюблені –
Все це, кохана, про нас.
Казки Ірини Мацко
Різдвяний переполох
Радіє пташка, радіє комашка, радіють звірі й усі на землі. Радіють люди і з нетерпінням чекають свята. Завтра Різдво. Печуть люди смачні калачі, варять кутю, узвар, вареники та юшку з вушками. Весь світ готується до найвеличнішого свята – народження сина Господнього. Діти з нетерпінням та хвилюванням чекають Святої вечері.
Максимко і Настя також чекають цього дійства. Та Свята вечеря починається лише тоді, коли зійде перша зірка на небі. Зірка, що сповістила про народження сина Божого й освітила дорогу до ясел, де він народився.
Максимко від нетерпіння став біля вікна. Починало сутеніти, і він не хотів прогавити, коли зірка лише засяє.
Прозові твори Ірини Мацко
Дверна ручка
Вечір. Сутінки. Моросить зажурений дощ, кидаючи на вікна холодні сльози. Я стою біля вхідних дверей та дивлюсь на маленьку дверну ручку у якій, здається, зараз усі мої думки та переживання.
... Я образила тебе. Не бажаючи цього. Ненавмисно, та все ж образила. Лише одне слово, а як глибоко та боляче воно може вразити. І ось тепер я прийшла просити тебе лише про одну річ, яка для мене стала найважливішою. Я прийшла просити твого вибачення.
Любов Долик. Дзвінок
Ці гудки такі довгі, наче темні безпросвітні коридори. Ідеш напомацки, а темінь ніяк не закінчується, ідеш, ідеш… «Та візьми вже телефон, візьми!» – волає твоє нутро, воно починає плакати, скімлити, як жалюгідне мокре цуценя, покинуте під смітником у дощову погоду. «Візьми телефон, прошу тебе, візьми» – губи твої не ворушаться, то ворушиться прохання десь у животі, під останнім рядом ребер, і ти забуваєш, що переходиш дорогу, що треба бути уважною, дивитися на світлофор, вважати на машини.
– Алло!
Ба-бах! Блискавка? Постріл? Чи то тролейбусні «роги» злетіли зі своїх дротів?
Мініатюри Слави Світової
ІНФАНТА
Давним-давно жила на світі маленька Інфанта*. Аристократично пхинькала, коли була не в гуморі. Смакувала вівсяну кашу зі срібної ложечки, а на десерт полюбляла груші у карамельному соусі. По обіді вона засинала на високих пухких перинах під заколисуючі мотиви віденських вальсів. І кожного дня прогулювалася околицями міста в надії зустріти свого маленького Принца. А зустріла – Пастушка. Там, на безкрайніх смарагдових луках королівства, він пас неслухняних поросят і майстрував чудернацькі свистунці з червоної глини. Замурзаний Пастушок настільки сподобався Інфанті, що вона залишилася з ним назавжди. Удвох вони крутять поросяткам хвостики і частують одне одного стиглими медовими грушами. Дарма, що без карамельного соусу.
