Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Сьогодні:
Творчість
Поезія Анжели Левченко
Сонях
Заквітчаний літом строкато-барвистим
Свій чуб золотий кучерявий схилив
Сонях самотній, загублений в листі
Густих анемоно-жоржинових злив.
Дитинство моє там десь бавиться й досі,
І стежкою доля – у чисті поля,
І щастя у небо летить стоголосе,
Молитвою тихою благословля…
…Гуде мегаполіс. Байдужі обличчя.
Суєтність, розхристаність душ і думок,
Розмови асфальтно-відчужені й звичний
Щоденний знеможено-загнаний крок.
І проблиск надії. І сни зорепадів,
Мов чиста вода з ніжних маминих рук,
Мов крапля спасіння для серця розради
І сльози прозріння й болючих розлук…
Від стогону часу схилилась хатина
Та в ній не лунає вже голос батьків…
Лиш вічна спокута – колюча шипшина
Та пташкою зронений сонях дозрів…
Проза Анжели Левченко
Жити заради Батьківщини
— Сьогодні про війну не пишуть хіба ледачі й дурні, – Іван Іванович багатозначно глянув на кореспондентку свого видання, не відриваючись від телефонної розмови і одночасно перекладаючи стоси паперів на робочому столі. – Давай, давай, Чулковська! Ти мене зрозуміла! Вперед!
Таміла вийшла з кабінету, тихо зачинивши двері. Звісно, для журналіста не існує такого «не хочу», «не буду». Але настрою писати на цю тему взагалі не було.
Пишаємось тобою, Романе
Січень 11, 2016 - 23:07 — perohanychЦя історія почалася 5 років тому. Був звичайний будень. До міського ринку на вулиці Шевченка безупинно прямував люд. На стоянці як завжди зупинився рейсовий автобус. Курсував він між Теплицею та ВПУ – 34. З відкритих його дверей повалив народ. Залишив салон і Роман Брич. Спираючись на паличку – підлокітник юнак пішов вулицею. Молодій людині кожний крок давався неймовірним зусиллям. Від напруження його лице зросив піт. Через силу він продовжував крокувати далі. Завернув на вулицю Пушкіна. Наважилася підійти до нього. Першою заговорила. З’ясувалося, що юнак прямує на роботу у клуб глухонімих.
Поезія – як порятунок від зими (зимові поезії Надії Маринохи-Стеценко)
Січень 10, 2016 - 23:04 — perohanych.jpeg)
Огортають зимові будні. Тиша грудня залягає у серце. «Дім-робота» – один із постійних маршрутів більшості українців. Невтішні новини линуть із телеекранів. І тоді в душі затаюється надія, що ось-ось мине зимова холоднеча в природі, в житті, в душі – і стане легше. Але поки що залишається лікувати серце теплими спогадами, усмішками рідних і… поетичними рядками.
ТЕОРЕМА ЩАСТЯ
Перетни усі кордони й межі,
Розрубай кайдани втоми.
Істини вже всі знайомі,
Заховалися в духовній вежі.
Розтопчи усяку заборону
І розправ до світу гордо плечі,
Не шукай від свого щастя втечу,
Подолай безстрашно перепони.
Пересіє дощ усі невдачі,
Проростуть із нього нові квіти,
Теорема щастя – просто жити,
Бачить сонце і йому радіти.
Балада про вояка
Січень 10, 2016 - 22:50 — perohanych
Над містом Щастя похитнувся день,
високе небо затягло габою.
Та ніч сказала: «Він іще прийде…»
Хоч хлопець зранку не вернувся з бою.Тепер лежав далеко від Карпат,
лежав далеко від Полісся й Степу…
Чув сильний біль. Але больніш стократ (пекучішу)
олжу московську: підлу і нестерпну.В ногах його поріс гіркий полин,
а в головах – волошка синьоока.
Спинився в небі журавлиний клин,
і смерть спинилась поряд – за півкроку.Так він лежав, лишивши всіх і все… –
аж день новий зайнявся білим маком.
З дівочих зваб, з намріяних пісень
прийшла до нього русокоса мавка.Вона здолала нетрі лісові,
стрімкі вершини і глибокі звори.
Сльоза гаряча бризнула з-під вій
і впала на лице його суворе.І сталось диво. Враз козак устав.
І в бій пішов на найманців околи.
Священна воля і священна мста
тепер уже не спиниться ніколи.
Микола ТКАЧ
Новорічні вітання від Мирослави Данилевської-Милян
Січень 3, 2016 - 22:57 — perohanychЗ Новим роком!
Колегам по перу
Всім поіменно: щастя та добра.
Хай, мов птахи, злітають з-під пера
Дзвінкі слова у вірші чи в есе –
Радійте, мрійте і пишіть про все.
Хай до душі відкриється душа,
Бо розбрат не вартує і гроша.
Любов, повага поєднає нас.
З Новим вас роком! З Богом! В добрий час!
Із Прийдешнім!
Грудень 31, 2015 - 12:29 — perohanych
Що бажати і чого хотіти?
«Маємо що маєм» – наше все…
Та в душі ми, як маленькі діти,
Щиро прагнем – хай нам принесе.
Миру, щастя, злагоди, любові,
Поступу, і жити у добрі!
Хай здійсняться мрії кольорові
Поспіль всім, не тільки «нагорі».
Розбрату – пощезнути навіки,
Будівничим – збудувати храм,
Воїнству – Господньої опіки,
Розуму – державницьким мужам!
Новорічні роздуми
Грудень 31, 2015 - 11:34 — perohanychПахне кухня смачно,
Скоро вже свята.
А мені щось лячно,
Бо ж іде війна.Принесуть в землянку
Бутерброди, чай
І "тушонки" банку,
Їж і запивай.Хтось візьме гітару,
Забринить струна.
Всі згадають маму,
Защемить душа.
Буде в України перемога
. . . Зашкарубле листя вітер обертає,
Старого року вік підходить до кінця.
Та я сьогодні вірю-знаю,
Що буде в України перемога ця.Татари, московити, москалі –
Віки топтались по моїй землі.
І хтиво над Вкраїною знущались,
Та дякувати Богу - ми не дались.Ми пута скинули і розв'язали руки
Під України пісню - гімну звуки.
Зродили сили, з волею знайшлися,
Коли бідою-горем перейшлися.Нова людина виросла в борні,
Шліфована російською брехнею.
Моїй країні жити,далі йти,
Лиш не з Росією, не з нею.
На пам’ять сатиричному журналу «Перець», випуск якого припинився рік тому
* * *
За кроком крок – все вище, вище, вище
Допитливість підносить малюка
Драбиною на дідове горище,
Де ніби ареал комірника:
Старі одежини, садовий інвентар,
Скелети поіржавлених відерець.
Тут луснув би від щастя антиквар!
А у кутку лежить пожовклий «Перець»…
