Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Сьогодні:
Творчість
Поезія Вікторії Гранецької
…
Вона народилась земною жінкою,
Яка мріяла прожити тисячі паперових життів –
Отримати довічне у вигляді ста літ самотності,
Щоб здійнятися в небо як Ремедіос
І пролетіти над гніздом зозулі
У пошуках втраченого часу…
Зустріти живого Фауста з Мефістофелем,
Піти на побачення з Воландом,
Стати якомусь майстрові Маргаритою,
Зазнати страждань молодого Вертера,
Загубитись над прірвою в житі,
А знайтися на ярмарку марнославства,
Де придбати трохи гордості й упереджень
І отримати на решту нестерпну легкість буття –
Писати листи незнайомці від імені Андре Моруа,
Навчитися воювати як Жанна д`Арк,
Співати як давньогрецька Сирена,
Танцювати як балерина Тайах,
Одягатись як Скарлетт О`Хара,
Роздягатися як Лоліта,
Кохати як Офелія,
А кохатися як Кармен…
Познайомитись із маленьким принцом,
Щоб зірвати його троянду,
Зізнатися Євгенію Онєгіну,
Що з дитинства його ненавиділа.
Оживити Ромео з Джульєттою,
Виграти війну з саламандрами,
Згрішити щиро – як ті, що співають у терні,
Прийти на сповідь до Жан-Жака Руссо
І померти як останній із могікан,
Щоб воскреснути лісовою піснею.
Уривок з роману Вікторії Гранецької «Щасливий»
…Батько не простив мені Україну. Він подбав, щоб мене кинули до кордону Нагірного Карабаху — аби я побачив і зрозумів життя. Так він сказав. Я не скаржився і не просився, не шукав відступних шляхів, бо вірив — повернуся додому, якщо того забажає Аллах. Щодня я згадував свою дружину. Вона не знала, де я насправді, та й навіщо було її зайве хвилювати? От думав, відслужу і приїду до неї справжнім чоловіком — таким, як мій батько. Він досі для мене — ідеал. Зі своєї війни батько повернувся замисленим і мовчазним, та швидко прийшов до тями, глянувши на злидні, в яких опинилася родина. Пішов у бізнес, відкрив мережу автосалонів, незабаром ми переїхали до нового просторого помешкання.
Катерини – свято дівочої долі (7 грудня)
Сонце сховалось за снігом,
День до вечора звертає,
Доля, що мандрує світом,
Хай до мене повертає!На сьогоднішню вечерю,
Що в складчину зваримо,
Запросимо Катерину,
Про любов спитаємо,А для цього приготуєм
На святій водиці
Кашу з маком та пшоном,
Як в цей день годиться.Кожна вгорне горня своє
В рушничок барвистий,
Та й за ворітьми пристоє,
Гляне в путь імлистий…
Поезія Ліни Яковенко
Повертайсь – я чекаю!
Згорає сонце в синіх небесах…
І ніч хапає у свої обійми
Тих лицарів, які в дівочих снах
Кружляли юнок в сукнях біло-пінних…Фата упала смутком по долу,
Колись така жадана, як повітря,
Тепер дивлюсь на неї, мов чужу, –
Її війна вдягла на своє вістря.Нахабна ніч, жорстока і страшна,
Покрала сни, кохання, світлу днину,
Війну намовила, аби вона
Життя підвісила на волосину.Погодилась… і лицар мій – солдат…
А я з надією чекаю сонця,
Але на небі місяць – його брат,
Шле промінь віри у мої віконця.
Зустріч у лузі (казка)
За дитячу казку «Зустріч у лузі» Марія Гуменюк у 2014 році отримала Спеціальну відзнаку за найкраще віршоване оповідання у літературному конкурсі «Коронація слова» у номінації «Пісенна лірика для дітей».
Павлик гостював в бабусі,
Часто випасав овець.
У суботу раз, на лузі,
Перед ним з’явивсь мудрець.Зростом був він невеликий,
Сивий, як густий туман,
В гостроносих черевиках,
Старомодний мав жупан.
Життєві замальовки від Олександри Кондратюк
Листопад 17, 2015 - 23:25 — perohanychУКРАЇНСЬКИЙ ТАРКАН
З кожним моїм походом до пабу, клубу чи бару я впевнююсь, що фраза «Слава Україні» – це всього лише фраза, так як «Ура», чи «Пий до дна». Людям взагалі байдуже, що кричати, коли вони під «шофе». На мою думку, саме під алкогольним сп’янінням прокидається національна несвідомість людини.
Якось я стала свідком одного досить дивного випадку, скоріше всього то було видовище. Нещодавно мене запросила подруга в один з караоке барів. Я ж, в свою чергу, не могла пропустити нагоди поспівати. Та коли ми прийшла до клубу, мене здивував чоловік, який працює там тамадою, як в народі кажуть. Він був напівтурок, а іншій його половині я не надала значення. Все, що в ньому було особливе, це його зовнішність і вдале відкриття рота, коли включали будь-яку пісню. Чолов’ягу так вихваляли і аплодували, ніби сам Таркан приїхав до України, аби заспівати пару пісень, для неадекватної зграї людей… Та суть не в тому. Коли наш український Таркан почав ні сіло ні впало вигукувати відоме і до болю знайоме патріотичне гасло, мені відверто стало смішно. Чому якийсь турок викрикує серед п’яного люду цю фразу, яка на даний момент була неактуальна взагалі???!!! Та найжахливіше те, що зграя повторювала за ним, немов за Аделаджі, навіть не замислюючись для чого… Слова летіли з їхніх вуст, як на кондитерських фабриках цукерки. Та вони й були раді щось сказати, аби не мовчати. У такі хвилини найбільше розв’язується язик і хочеться побільше говорити. Головне вчасно їм закрити рота, або собі вуха.
Сергій Сіваченко. «Мінімум, що Бог зумів надати…»
* * *
Мінімум, що Бог зумів надати,
З перекису водню, клаптя вати
Для латань пришвидшених влучань.
В розгалуженні каналів жовчних
Бажано пересуватись мовчки.
Депозитний долар чи юань
Не зупинять каверзних ревізій,
Не відмінять записів у книзі
Заперечень, скарг і побажань.
Мулько від поточних публікацій.
На вершках жирують папараці:
Блоги, інтерв’ю, репортажі.
Людмила Ясна. Сила ентропії
Учора ми з чоловіком їздили на дачу. Взяли трилітровий жовтий бідончик ‒ хотіли зібрати ранню вишню. Ще через пруття металевих воріт побачили, що, можливо, вона осипалась або хтось обірвав її раніше за нас. На гілочках лише де-не-де сиротливо висіли поодинокі ягоди.
Що нас найбільше вразило ‒ то це бур’яни, які піднялися вище пояса, закривши все: доріжок не було видно, дика ромашка й газонна трава проросли через плитку й асфальт.
Ми відчинили ворота й зайшли. Мабуть, мій чоловік-фізик одразу згадав другий закон термодинаміки про невідворотне зростання хаосу в замкнутій системі, що не підживлюється зовнішньою енергією. Наша дача вже давно не відчувала піклування, енергії працьовитих рук ‒ вона існувала сама по собі.
Проза Олександри Кондратюк
* * *
Вона знала,як люди швидко звикають до неї. Якщо не поспілкуються з нею, їм не вистачить кисню для наступного подиху, а кров більше не буде текти по їхніх венах. Але чому саме так, ніяк збагнути не могла… Та в її серці була своя атмосфера, свій світ!
Поезія Неоніли Диб'як
* * *
Зі сходу зловісне привиддя орди.
Палючі вітри хижо дмуть із-за Дону.
Печалять серця темні знаки біди,
Сини повертаються в трунах додому.Та ми не згинаєм ні душ, ні плечей.
Глянь вгору крізь сльози, моя Україно,
Не сонце, що ворога гнівом пече –
То з наших майданів палаюча шина,І Сотня Небесна довкруж і Полки
З Донбасу – стоять на Господнім осонні.
Позаду в борні за свободу — віки,
Попереду Юрій святий в обороні.На коливо жайвір їм зерна несе,
Ясу їм орли провіщають підхмарно.
Жорсткішає битва і вищає сенс.
Кров наших героїв пролита не марно.
Проза Неоніли Диб'як
Я тебе знайшов
Він таки взяв ножа для надійності. Як йому без зброї. Нехай буде. Він вже й звик його носити з собою. Руки в кишенях. Долоня правої на колодці. Колодка злегка вигнута, мабуть, кістяна чи пластмасова, тепла і гладенька, так і влипає в кулак. Що до чого – смик з кишені, пальцем на кнопку – лезо раз і вистрілило. Хай спробує підійти який лох! А може б краще було не брати? Щоб подалі від гріха. Зброя – то вже стаття. А в напруженій ситуації не зчуєшся, як пустиш в діло. І гадай, чим все закінчиться. А він знає, що таке зона. Має п’ять років «курорту» за плечима. Попервах думав, що не витримає, а потім звик, але, що було легко, – не скаже.
