Творчість

Оборонці святої землі

Олександра_АтрощенкоОлександра Іванівна Атрощенко народилася 1952 року в селі Жуківка Куликівського району. Після закінчення Жуківської восьмирічної школи  навчалася у Могильовському бібліотечному технікумі та Гомельському  державному університеті. Працювала в  сільських та районній бібліотеках, районній кіномережі, райвідділі культури, радіомовленні. Нині пенсіонерка.
Закохана в літературу з дитинства. Пише вірші та прозу. Друкувалася в районній, обласних, всеукраїнських газетах, у журналі «Літературний Чернігів».

Чорні хмари війни

(до подій на Сході України)

Світ здригався тривожно, чорнів,
Душі всім розтинало журбою.
Провели в путь останню синів,
Що живими не вийшли із бою.

Сум закляк у очах матерів,
Біль пронизував тіло, мов лезо...
Танк підбитий свічею згорів,
Капав сік, наче сльози, з берези.

Що ж ви, нелюди, сієте скрізь 
Смерть зловісну над втомленим світом?
Вдів скорботних не бачите сліз,
І дитинство гірке у сиріток.

Михайло Ткач написав книжку про українських бійців

Обкладинка Зойк сови«Зойк сови» – так називається нова книжка відомого українського письменника Михася Ткача, до якої увійшли оповідання про тривожне сьогодення, нелегкий час для нашого народу – новітню війну, яку нав’язала нам Росія на Сході України, про патріотів, їх мужність, і біль матерів. Отож пропонуємо вашій увазі одну з новел, створену за реальними подіями.

Зойк сови

Незбагненним видавалося Іллі те, що з ним трапилося. Бачити себе таким, яким став, який є, відчувати, що твоє тіло не придатне до повноцінного існування, було не з легких випробувань, віртуально складне. Тепер він не увесь, а тільки половина – ні стати у повний зріст, ні зістрибнути з ліжка. Хіба що покотитися, як відомий персонаж з народної казки «Колобок» і то тільки згори. Ця іронія з’являлася у Іллі не раз. Він ніяк не міг змиритися з цим моторошним становищем, принаймні пристосуватися до нього. Час губився десь за стінами палати, плелися чергами думки щодня, а то й безсонними ночами, тужні, докучні, в уяві відтворювалися часом події минулого, повторювалися, доповнювалися – і з цього складалося його життя у шпиталі. І хоч воно народжувалося з пережитої реальності, однак було вже минуле, дещо ілюзійне, уподібнене до кошмарного сну. Йому страшенно не хотілося показуватися таким як є на люди: комплексував, малів, упосліджував себе невиправдано, однак вельми кортіло потрапити додому. Просився –  і лікарі на це зважили.

Духовий оркестр

Dukhovojj_orkestr_Ehlektrovypryamitel_289363253332500ae9dbc3187aa57e4a8a163b235b24c4bВперше духовий оркестр я побачив на похоронах. На перших похоронах у моєму житті. Не стало вчителя, отож у тих проводах на могилки повільною ходою простувала вся школа, навіть ми, першачки.

Того вчителя я майже не знав. Тільки пам’ятаю його непривабливе лице, курдупельну  постать. Пізніше дядьки згадували, що завчасно пішов на той світ від фронтових ран — ті рани постійно допікали його і він рятувався оковитою. Не раз розпивав казьонку за лавкою у верболозах із тими ж дядьками, і вони пишалися, що отак просто за чаркою бесідують не тільки з учителем, а й з лейтенантом запасу, розвідником.

Людмила Шутько. Гуртожиток у лісі (електронна книга)

Гуртожиток (обкладинка, укр., ¦тал.)

Електронна версія книги Людмили Шутько «Гуртожиток у лісі»

Літературно-художнє видання

Шутько Людмила

Гуртожиток у лісі

Для шкільного віку

Упорядники та перекладачі з італійської мови – Сергій Дзюба, Ганна Маджуга

Художник – Марина Скоробагатько

«Закон радості» Людмили Шутько (електронна книга)

Закон радост¦ (обкладинка)Публікуємо електронну версію гарненької книжки для дітей Людмили Шутько, громадянки Італії, «Закон радості». Українською та італійською з чудовими ілюстраціями! Переклав українською і впорядкував Сергій Дзюба

Людмила Шутько (Lyudmyla Shutko)

Закон радості (Legge di gioia)

Казки і оповідання для дітей українською та італійською мовами
Упорядник і перекладач українською – Сергій Дзюба (Traduzione dall’italiano a cura di Sergio Dziuba)

Художник – Марина Скоробагатько

Наклад 1000 прим. 

Видавництво «Cogoleto» (Italy) / «Коголето» (Італія, Генуя)

Олег Вістовський: «Скоро поїзд покине вокзал…»

***

Скоро поїзд покине вокзал,
Ти махнеш на прощання рукою,
За вікном побіжить магістраль,
Але більш не знайду я спокою.

Скоро поїзд мене понесе
У нічну безкінечну тривогу,
Цінуватиму я над усе
Лиш єдину – до Тебе – дорогу!

Скоро поїзд покине вокзал,
В серці нові поселяться втрати.
А мене твій німий трибунал
Засудив до повільної страти…

…Скоро поїзд покине вокзал.

Ми – українці

Так є повік –
Ми в світі українці!
Своє буття окреслили давно.
Нас мордували, нищили ординці,
А ми не покорились все одно.

Ми не святі.
Нема над нами німбів.
Та святість Божу в душах бережем.
Своєї Батьківщини кожний символ
Покривдити злочинцям не даєм.

Як я не став колієм

Десь у першому чи другому класі я мріяв стати колієм. Правдивіше, до цієї мрії мене заохочував дядько Митро — далекий батьків родак, підтоптаний парубок, а заодно і колгоспний тракторист, і неперевершений мисливець і, зрозуміла річ, різальник свиней.

До цього дня в нашій сім’ї готувалися зарані: мати мила трьохлітрові  слоїки, миски та ночви, діставала нехитре спорядження для начиння ковбас і кров’янок, батько ще звечора скинув із вишок хліва добротну солому та кілька снопиків льону, принесених із поля спеціально для смаління кабанця. Я теж прокинувся рано, щоб не проґавити дядька Митра.

Об'єднати вміст