Жінка-УКРАЇНКА

«Зойк сови» – так називається нова книжка відомого українського письменника Михася Ткача, до якої увійшли оповідання про тривожне сьогодення, нелегкий час для нашого народу – новітню війну, яку нав’язала нам Росія на Сході України, про патріотів, їх мужність, і біль матерів. Отож пропонуємо вашій увазі одну з новел, створену за реальними подіями.

Зойк сови

Незбагненним видавалося Іллі те, що з ним трапилося. Бачити себе таким, яким став, який є, відчувати, що твоє тіло не придатне до повноцінного існування, було не з легких випробувань, віртуально складне. Тепер він не увесь, а тільки половина – ні стати у повний зріст, ні зістрибнути з ліжка. Хіба що покотитися, як відомий персонаж з народної казки «Колобок» і то тільки згори. Ця іронія з’являлася у Іллі не раз. Він ніяк не міг змиритися з цим моторошним становищем, принаймні пристосуватися до нього. Час губився десь за стінами палати, плелися чергами думки щодня, а то й безсонними ночами, тужні, докучні, в уяві відтворювалися часом події минулого, повторювалися, доповнювалися – і з цього складалося його життя у шпиталі. І хоч воно народжувалося з пережитої реальності, однак було вже минуле, дещо ілюзійне, уподібнене до кошмарного сну. Йому страшенно не хотілося показуватися таким як є на люди: комплексував, малів, упосліджував себе невиправдано, однак вельми кортіло потрапити додому. Просився –  і лікарі на це зважили.

Вперше духовий оркестр я побачив на похоронах. На перших похоронах у моєму житті. Не стало вчителя, отож у тих проводах на могилки повільною ходою простувала вся школа, навіть ми, першачки.

Того вчителя я майже не знав. Тільки пам’ятаю його непривабливе лице, курдупельну  постать. Пізніше дядьки згадували, що завчасно пішов на той світ від фронтових ран — ті рани постійно допікали його і він рятувався оковитою. Не раз розпивав казьонку за лавкою у верболозах із тими ж дядьками, і вони пишалися, що отак просто за чаркою бесідують не тільки з учителем, а й з лейтенантом запасу, розвідником.

Публікуємо електронну версію гарненької книжки для дітей Людмили Шутько, громадянки Італії, «Закон радості». Українською та італійською з чудовими ілюстраціями! Переклав українською і впорядкував Сергій Дзюба. 

Людмила Шутько (Lyudmyla Shutko)

Закон радості (Legge di gioia)

Казки і оповідання для дітей українською та італійською мовами
Упорядник і перекладач українською – Сергій Дзюба (Traduzione dall’italiano a cura di Sergio Dziuba)

Художник – Марина Скоробагатько

Наклад 1000 прим. 

Видавництво «Cogoleto» (Italy) / «Коголето» (Італія, Генуя)

***

Скоро поїзд покине вокзал,
Ти махнеш на прощання рукою,
За вікном побіжить магістраль,
Але більш не знайду я спокою.

Скоро поїзд мене понесе
У нічну безкінечну тривогу,
Цінуватиму я над усе
Лиш єдину – до Тебе – дорогу!

Скоро поїзд покине вокзал,
В серці нові поселяться втрати.
А мене твій німий трибунал
Засудив до повільної страти…

…Скоро поїзд покине вокзал.

Так є повік –
Ми в світі українці!
Своє буття окреслили давно.
Нас мордували, нищили ординці,
А ми не покорились все одно.

Ми не святі.
Нема над нами німбів.
Та святість Божу в душах бережем.
Своєї Батьківщини кожний символ
Покривдити злочинцям не даєм.