Так є повік –
Ми в світі українці!
Своє буття окреслили давно.
Нас мордували, нищили ординці,
А ми не покорились все одно.Ми не святі.
Нема над нами німбів.
Та святість Божу в душах бережем.
Своєї Батьківщини кожний символ
Покривдити злочинцям не даєм.
Десь у першому чи другому класі я мріяв стати колієм. Правдивіше, до цієї мрії мене заохочував дядько Митро — далекий батьків родак, підтоптаний парубок, а заодно і колгоспний тракторист, і неперевершений мисливець і, зрозуміла річ, різальник свиней.
До цього дня в нашій сім’ї готувалися зарані: мати мила трьохлітрові слоїки, миски та ночви, діставала нехитре спорядження для начиння ковбас і кров’янок, батько ще звечора скинув із вишок хліва добротну солому та кілька снопиків льону, принесених із поля спеціально для смаління кабанця. Я теж прокинувся рано, щоб не проґавити дядька Митра.
Вже Новий рік дзвенить
На наш поріг – ступає.
Най українців всіх
Лиш щастя обіймає.
І запах хвої ніздрі вже лоскоче.
Хай збудеться все те, що кожен хоче.
Кудись втікає сонце в надвечір'я,
Іде за обрій і донизу нахиля.
А в небі загораються сузір'я,
Та місяць ніч на волю визволя.
Скарби небесні – зорі самоцвіти,
Зірки-сузір'я – вишиванки квіти.
Згори, на землю, блиск свій надсилають.
Дівицю ніч, мов перли прикрашають.
І ніжиться та ніч в яскравім зорепаді,
Маркіян Свято «Горобина» (2015). О. Злотник, М. Мельников.
Маркіян Свято «Спогад», муз. Павло Дворський, сл.Олександр Матвєєв, укр. текст Галина Калюжна.
Ольга Антонівна Штепа народилася 10 грудня 1936 р. в селі Сваричівка, на Ічнянщині. Автор книжок поезій «Так мені нагадала циганка» , «Любов – моє дихання», «Чорнобривці цвітуть»… Понад п’ятдесят років працювала бібліотекарем. Донька відомого народного майстра Антона Штепи. Член Ічнянського районного об’єднання літераторів «Криниця».
Хурделиця спіраллю світ закручує,
Не видно вже ні стежки, ні дороги.
А вітер грає лозами над кручею,
Мелодію ночей штурляє до порогу.
Лоза свистить тоненько пріма-скрипкою,
Старезний дуб озвався контрабасом,
Неначе в кастаньєти трусить шибкою,
Б’є хвіртка із розгону тулумбасом.
* * *
Гнат Петрович у лікарню
Зібрався лягати,
А для цього треба спершу
Аналізи здати…Він же звечора напився
Зеленого зілля
Так, що й очі не розплющить
Вранці на похмілля.Як тут бути бідоласі?
Що кому казати?
Попросив куму за нього
Аналізи здати…Посадили Гната в крісло,
Стали обдивлятись
І тихенько між собою
Почали сміятись:«Ви – уже й не молоденький,
А такий тендітний…
Аналізи показали
Те, що ви – вагітний!»Гнат із ляку закричав:
«Це не може бути!
Щоб отак… Коли і як?
Не можу збагнути!»А ті «кляті» лікарі,
Отакі уперті,
Кажуть: «Гнате Петровичу,
Ви вже на четвертім…Тож, як будете іще
Лікарів дурити,
Доведеться вам тоді
Дитя народити!»
У дворі росла Ялинка – гарна мамина дитинка, наче дівчинка мала, нове платтячко вдягла. Ну, а старша та Ялина – вже достоту, біля тину, наче тітонька: «Агов! Хто прийшов i хто пішов?» Отака була цікава. Головна її забава – тихо мружитись в теплі: «Що там діється в селі?»
А Ялинка-невеличка, пустотлива як синичка, вітерця за чубчик – смик! Тут горобчики – у крик:
– Нумо, друга рятувати, а пустуху лоскотати!
День пелюсткою зліта, а маленька пiдроста.
Якось бавилась Ялинка. Коли глядь: внизу... картинка. Вийшло так, що впала тінь – силует синички Пiнь. А якщо сюди гіллячку, то ми маємо конячку, повернути вбік отак – на портреті вже гусак.