Жінка-УКРАЇНКА

Розділ І

1.

Боса нога крок почерез крок перебирає присохлу траву – ще трохи. Стала би ти, Дарочко, та віддихалася трохи. Стала би… Нога чує траву, а трава чує легоньку ходу – то і не сердиться. Іди, молодичко, іди.

Місяць відкрив око, перестав бовтатися. Крона до крони притулилася, шум лісом пустила, звірина в хащі шаснула – затаїлася. Жінка ступає, перекладаючи з руки на руку плетений кошіль, а коли доходить до самого берда – важиться то підняти. «Йой – запаска розв’їзаласи – а най це», — подумала собі. Пояс розвивається смугованим змієм, вивільняє перетиснене лоно, випускає грубу, а від того пругку сорочку. Аж тепер вітер подув – на початку злегка, а відтак сильніше. А жінка посягає рукою до кошика і одне за одним кидає яйцями у стрімке бердо. По одному кидає – заносить рукою – ніби справляє – а в долині сама шкаралупа лишається. І тріскіт, той тріскіт шкаралупи до спраглої скельної пащі – нині нап’ється. І вітер, який колами почав носитися, обертатися круг молодиці. А кошіль спорожнений – ні одного запоротка нема вже.

Слова і музика Ольги Пенюк-Водоніс

Нонна і Антон прожили в парі двадцять років, все збираючи гроші на дім. І ось коли їх донечці виповнилося 17 років, вони переїхали до Александрії, Дніпропетровської області. Дім їм продала пікова дама. Так, саме пікова дама.

Тиждень тому, у цьому домі жила жінка, а саме починаюча відьма. Коли їй закортіло неземних сил, вона вирішила викликати пікову даму. Перетасувала карти, виклала їх зіркою, а посередині поклала пікову даму. Все обставила свічками і покликала її. Пікова дама вийшла, глянула на жінку і розірвала її поглядом.

До читача цієї книжки

Із усіх багаточисельних різновікових мешканців цього розкішного великого дому я спочатку була знайома лише з його господарем. Так, ще з далеких часів юності мені доводилося спілкуватися із запальним, непосидючим кавеенщиком, фантазером, молодим учителем історії Полісюком Сергієм Вільяновичем.

Він зразу ж привертав до себе увагу. До нього тягнулися молоді і старші, спілкування з ним прагнули керівники і підлеглі, до його мудрих порад прислухалися митці і бізнесмени. Де б він не з’являвся, там зразу ж утворювався натовп, лунав регіт, спалахували дискусії, суперечки.

Моя візія почувань душі Н. Кобринської

Господи Боже, вселаскавий і всемогучий! Я безмежно вдячна Тобі за щастя народитися в такій гарній, побожній і повній чудових премудростей родині. Змалку купалася я в родинній любові, радісно пізнавала цей широкий світ, наповнений мудрістю і красою, як Тобою дарованими, так і людством твореними. Радість і щастя, щастя і радість колисали мене…

Та найвище щастя післав Ти мені в особі мого Теофіля. Мій коханий чоловік, криниця ласки й ніжності… Скарбниця глибоких знань і безмежної любові… Повірник моїх мрій і стремлінь, найщиріший друг душі моєї… Скільки спільних планів ми снували, як прагнули прислужитися Твоїй, Боже, славі та нашому українському народові, який за Твоїм незбагненним допустом терпів стільки важких випробувань та кривд від ворожих сил і тяжких обставин! Ми мріяли навчити наш народ бути мудрим, побожним та праведно виборювати собі щасливу долю…