Жінка-УКРАЇНКА

Сергій Дзюба. «Примчу на білому коні. Сто пісень». – Київ-Чернігів:
Міжнародна літературно-мистецька Академія України,
Чернігів: Десна Поліграф.

За життя «надбала» більше п’ятдесяти приятелів-композиторів, професійних і аматорів, з якими створили із сотню пісень. Це кіровоградці, одесит, киянин, кримчанин, чернігівці, португалець, криворожани… Серед них, мабуть, кожен другий і виконавець. Знайомих співаків маю менше, але яких! Антоніна Червінська і Лідія Забіляста – народні артистки України, землячки; Дмитро Притула і Сергій та Костянтин Дьоміни,  Володимир Стратьєв – заслужений артист України; Павло Бровченко, Борис Притула – заслужені працівники культури України; Олег Попов, Анатолій Чечель – відмінники народної освіти; Петро Лойтра – викладач-методист, автор-виконавець пісень, лауреат всеукраїнських і міжнародних конкурсів і премій…

РЕЦЕНЗІЯ
на методичний посібник  для вчителя Нової української школи
«Що ми знаємо про себе? Оповідки про організм людини», автор-упорядник: Заржицька Е. І. методист КЗВО «Дніпровська академія неперервної освіти» Дніпропетровської обласної ради».

Методичний посібник обсягом 64 стор.

Методичний посібник «Що ми знаємо про себе? Оповідки про організм людини» сучасної авторки Заржицької Е.І. складається з тематично об’єднаних  оповідей про внутрішню будову людини. У ігровій, розважальній формі авторка розповідає учням на сторінках книги про найважливіші центри (головний, спинний мозок, нервова система і т.д.) та механізм роботи тіла людини (м’язи, кінцівки, кишківник і т.д.), називає складні терміни простими та зрозумілими для дітей словами. Доповнений яскравими ілюстраціями, посібник наочно демонструє школярам, про що саме йдеться, де розташовані ті, чи інші частини тіла, для чого вони потрібні. Тісно переплітаючись із програмовим матеріалом початкової школи, зокрема з тематичним тижнем здоров’я Нової української школи, дітлахам з легкістю вдається зрозуміти матеріал щодо роботи найважливіших органів людини: серця, легень, стравоходу тощо. А підсумкові запитання, націлені на закріплення знань та самоперевірку, покращують сприйняття програмового матеріалу.

Сергій Дзюба. Примчу на білому коні. Сто пісень. – Київ – Чернігів: Міжнародна літературно-мистецька Академія України; Чернігів: ТОВ  «Видавництво «Десна Поліграф», 2018. – 208 с.

А чому б і ні, зрештою? Нічого поганого в цьому не бачу. І можу наводити аргументи на користь цієї думки. Та вважаю, що їх многоти не потрібно. Бо (на мою думку, звісно) чи не найпромовистішим є наступне. Нині часто-густо ролі поетів і композиторів беруть на себе виконавці, спонукані матеріальними питаннями (такі творива не витримують серйозної критики; мелодії нерідко повторюються, а тексти не відзначаються ні художністю, ні логікою). Й на цьому тлі помітно виграють поети, виступаючи у ролі композиторів. Принаймні про це подумалося, коли почав перечитувати книгу Сергія Дзюби – уродженця Пирятина на Полтавщині, який нині мешкає в Чернігові.

Еліна Заржицька. Заєць та чарівний барабан. Х. – Юнісофт, 2017. – 64 с.: іл. - (Серія «Читаю сам»)

Сучасні діти – це нове покоління. Психологи їх називають покоління «Z» або діти цифрового покоління. Вони з дитинства чудово справляюся з гаджетами, їх неможливо примусити щось зробити. Цим дітям необхідно пояснити, для чого потрібно виконати певну дію.

Саме тому існує проблема не читаючих дітей у сучасному суспільстві. І саме тому сучасним письменникам треба проявити гнучкість, щоб створити такий твір, щоб він зацікавив дитину. В той же час цей твір повинен нести і виховне навантаження.

Тому наша сучасниця, дніпрянка Еліна Заржицька і створила цикл казок, які об’єднала у збірник «Заєць та чарівний барабан». Це казки про тварин. Але наділені вони людськими якостями. Короткі діалоги не перевтомлюють маленького читача, але ненав’язливо знайомляться з діалектами рідного краю, вчать дружити та вибирати друзів за інтересами.Особливо добре у авторки виходить підводити підсумки діям персонажів казки, застосовуючи фразеологічні обороти.

Валентина Семеняк, Бурмотійко і Даринка. Казка. – Тернопіль; Джура, 2017, - 24 с. Валентина Семеняк. Баба Сяба. Оповідання. – Тернопіль; Джура, 2018, - 24 с.

Шукання літератора в рамцях одного жанру? А чому б, зрештою, і ні? Коли перечитуєш книги одного письменника і не бачиш творчого зростання, то стає нецікаво. Отже, потрібен поступ? Безумовно! Та, як на мене, проблема має двоєдинність. З одного боку перед усіма постає тематичне углиблення. А з другого? Пошуки самого себе в жанрових підвидах.

Щось подібне можна спостерігати й під час знайомства з доробком Валентини Семеняк. Спершу скажу про те, що вражає розпросторення розмислів у прозі. Різновидове  розпросторення. Бо тільки за останні роки вона окремими книгами видала духовні оповідки «Булочка для… Бога» і роман «Об’явник». А казка «Хто загубив усмішку?» вийшла й у перекладі болгарською мовою.

Якщо осмислювати ці друки, то неодноразово виникає питання про мирне співіснування дорослого і дитячого думання. Так би мовити, не дає спокою контекстове підштовхування до таких роздумувань. Зриме і невидиме.