Еліна Заржицька. Легенди про козаків. – Харків: Юнісофт, 2016. – 64 с.: іл – (Серія «Читаю сам»).

Еліна Заржицька. Як козак у морського царя служив. - Харків: Юнісофт, 2016. - 64 с.:іл. - (Серія "Читаю сам")

Коли взятися креслити карту фольклору України, то не буде великою проблемою змалювати чільні сюжети та типи героїв для таких куточків, як Полісся, Полтавщина, Київщина, Поділ, Волинь, Галичина, Карпати чи й Крим – а на місці Придніпров’я, і конкретно – корінних земель Війська Низового Запорозького (нині – Дніпропетровська і Запорізька області), – буде біла пляма. Це переважно стосується такого надважливого шару фольклору, як казки. Ба й справді, якщо перекази та думи (які передусім стосуються доби Козаччини) даного регіону ще можливо віднайти у профільних виданнях, то з народними казками ситуація виглядає геть не обнадійливою. Не сказати, щоби Придніпров’я зовсім не знало власних казок або легенд – ідеться про те, що цей масив наративів майже невідомий поза вузьким колом фахівців-етнографів. Ну і вже годі казати, що сучасні наші дітлахи знайомі хіба що – у кращому випадку! – з такими героями українських казок, як Котигорошко або Вовк та Пес із відомого мультфільму, та й усе.

В один із чудових жовтневих днів 2016 року арт-простір «SKLO» (Київ, вул. Тургенєвська,  8/14) зустрічав гостей. Адже саме того дня відбулася презентація нової книги-фентезі від Оксани Радушинської. Оксані підкорюються не лише вершини поезії та прози. Вона - активна та небайдужа громадська діячка, журналіст і просто прекрасна людина. Тож і не дивно, що презентація зібрала багато друзів Оксани. Про презентацію та гостей свята - у матеріалі Костянтина ЗОЗУЛІ. 

У жовтні 2016 року в арт-просторі «SKLO» (Київ, вул. Тургенєвська,  8/14) відбулася презентація новоїкниги випускниці Університету «Україна» Оксани Радушинської «Коли Сонце було стозрячим. Амулет волхва» (видавництво «Твердиня»).

Захід організувала і провела викладач Національного педагогічного університету (НПУ) імені М.П. Драгоманова Юлія Холодна.

Що не кажіть, а наша цьогорічна осінь — відчайдушна шпигунка:  за ніч сховала на городах і в садах, у полях і лісах, на річках та озерцях тисячі кришталевих слоїків з парфумами. І хизується сама перед собою…

Біля веранди вельможний запах айстр, жоржин і хризантем різко забиває домашній аромат сузір’їв кропу й листочків хріну, смородини й вишні — то молодичка засолює у вимоклій за літо дубовій діжці останні м’ясисті помідори, такі червоні, аж гіпертонічні; із-за хати, з поля, чується димок спаленого картоплиння вперемішку з духом рудого пожухлого кукурудзиння і переораного стернища; в саду самотні яблука.самотні яблука.самотні й горді принцеси-антонівки намагаються притлумлювати пахілля почорнілого бальзамічного кануперу; знову школярики  понесли вулицею кошики із грибами, і повів лісу заморочив памороки — надто ці бадьорі й м’язисті, ніби ще живі, маслюки у смолистому припаху гострих соснових голок; ще теплі ставкові води все більше віддають добрим дурманом осоки, зеленим жабуриння і ряски, а в річках же води вже остудні; і в усьому злагіднює душу духмяний трунок пізнього меду, меду, що пахне нібито, як вигадують дівахи-поетки, вічністю…

"Подаруй Любов" автор та виконавець Світлана Кас'яненко. 

Пісня про Любов і Доброту, яку так необхідно дарувати і нести по життю, втілюючи Божі заповіді, рятуючи Світ, а іноді і самого себе.

У четвер 27 жовтня 2016 року о 12.00 на території Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» (проспект Броварський у Дніпровському районі м. Києва) відбудеться відкриття фотодокументальної виставки «Слово, обірване у Биківні».

Виставка розповідає про долі представників покоління «Розстріляного відродження», знищених упродовж 1937 – 1939 років у в’язницях НКВС УРСР у Києві та похованих на території таємної спецділянки у Биківнянському лісі. У Биківні знайшли свій останній спочинок письменники Михайль Семенко, Майк Йогансен, Володимир Ярошенко, Андрій Михайлюк, Микола Борисов, Вероніка Черняхівська, Іван Маловічко та інші.

Втома

Сніжини заліпили рами нашого вікна. 
І холод пробирався в дім, хоч як ми не тікали 
У пледах голови ховали, руки - до тепла,
Та гріти припинив чомусь отой вогонь між нами. 
Люстерко билося разів зо два, вже лихо віщувало,
Металася розпатлана в істериці вечірній. 
За плечі ти хапав мене, благав спинитись в'яло - 
В очах скляних читала я – коханому все рівно. 
Коли ми берегами стали? Хто розлив річище? 
Калюжка сліз моїх гірких у тій воді втопилась! 
Не боляче, не боляче… Ще дужче, чуєш, свище?.. 
Якби ж ти знав, коханий мій, як нині я втомилась. 
Як дім наш смутком весь проник, з тобою ми й не знали, 
Бо хризантеми на вікні поникли непомітно. 
Та раптом песик бідний зліг, що разом купували. 
І наш улюблений камін давно живе без світла. 
Лиш цій самітниці-зимі не довго зоставатись, 
Бо гілочка із брунькою постукала у шибку. 
Коханий, знаєш, а мені додому повертатись 
Немає сил... Чия вина? Любов - мінлива квітка...

Сніжини заліпили рами нашого вікна. 
І холод пробирався в дім, хоч як ми не тікали 
У пледах голови ховали, руки - до тепла,
Та гріти припинив давно отой вогонь між нами.

Про це прес-службі УДЦР повідомила голова Об’єднаної первинної профспілкової організації держпідприємства Любов Пінчук.

Зокрема, вона проінформувала, що у виставці присвяченій 20 річниці створення Українського державного центру радіочастот брало участь 39 чоловік  -  співробітники підприємства, регіональних філій та члени їх родин, які представили понад 100 різноманітних витворів мистецтва.

Цього разу роботи оцінювалися відразу у семи номінаціях, а саме: «Декоративно-прикладне мистецтво», «Образотворче мистецтво», «Фотомистецтво», «Авторська поезія та проза», «Дитяча творчість», «20-річчя УДЦР», «Творчість ветеранів УДЦР».

Університет "Україна" не лише допомагає своїм студентам здобути якісну освіту, а і зі щирою радістю вітає кожен спортивний чи мистецький здобуток своїх студентів. Про срібну призерку Паралімпіади-2016 у Ріо, студентку Інституту економіки та менеджменту Університету "Україна" Марію Лафіну, її спортивне та студентське життя - читайте у матеріалі Костянтина ЗОЗУЛІ.

У п’ятницю, 21 жовтня 2016 року, об 11:00 в інформаційному агентстві «Укрінформ» (вул. Б. Хмельницького, 8/16, ст. м. «Театральна») відбудеться прес-конференція: «Оголошення конкурсу на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2017 році».

Львів, Хмельницький, Київ... Нову книгу — роман-фентезі подолянки Оксани Радушинської "...Коли сонце було стозрячим. Амулет волхва", що вийшла у луцькому видавництві "Твердиня", презентовано для все ширшої когорти читачів.

Днями чергова презентація відбулася в столиці — у Національному педагогічному університеті ім. М. Драгоманова в тамтешньому арт-просторі "SKLO". 

Втім не лише студенти й викладачі вишу завітали на свято слова, а й друзі, колеги та шанувальники творчості письменниці. Ініціаторка і модератор заходу Юлія Холодна напрочуд легко занурила присутніх в атмосферу Оксаниної творчості, розповівши про її літературні здобутки, конкурси та премії. А далі спільно з колегою з театру "Слово" Оксаною Чернухою озвучили письменницьке слово з презентованої книги, зачитавши два уривки. Своїми враженнями про книгу поділилася член журі конкурсу "Коронація слова" (у цьому конкурсі рукопис роману двічі отримував відзнаки), редактор щотижневої газети української діаспори в Чикаго "Час і події" Марина Олійник. "Цей роман — найкращий твір про кохання за останні п’ять років", — каже вона. Недарма уривок з нього було опубліковано в літературному додатку часопису. Відтак українська діаспора найпершою познайомилася з фентезійним слов’янським світом Оксани Радушинської.