Редакція порталу «Жінка-УКРАЇНКА» приєднується до вітань Любові Гонтарук, та бажає любові, достатку, натхнення та доброго здоров'я на многая літа!

Відомі українські письменники Тетяна і Сергій Дзюби стали лауреатами Міжнародної літературної премії імені Гомера в Греції. Журі розглянуло  їхні збірки поезій «Вибрані вірші» (м. Нью-Йорк, США; перекладачі – Богдан Бойчук і Люба Гавур) та «Остання кочівля любові» (м. Алмати, Казахстан; перекладач – Ауезхан Кодар), чотиритомник «Вірші 60-ма мовами світу» (м. Торонто, Канада), а також – ошатно видану в Канаді книжку віршів Тетяни Дзюби «Танок Саломеї», дуже гарно перекладену Євгенією Більченко (збірка вийшла в серії лауреатів премії імені Ернеста Хемінгуея в м. Торонто і вже отримала значний резонанс).

Коментуючи таку приємну подію, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергій Дзюба подякував усім перекладачам, які взяли участь у цьому міжнародному проекті, на високому професійному рівні виконали свою роботу. Дуже важливо, що саме зараз українські письменники здобувають усе більше визнання в світі! 

До речі, нещодавно вірші Тетяни і Сергія переклали: чеченською мовою – Тамара Сангарієва (раніше вона переклала Гімн України) та кхмерською – відомий громадський діяч Ук Дара Чан, родом із Камбоджі. Отож на сьогодні твори знаних поетів із Чернігова перекладені 63-ма мовами і надруковані в 40-ка країнах світу.

Презентація книги «Проценки Любомудрівські, рід козацький» видатного українського письменника, публіциста, головного редактора популярної газети «Отчий поріг» Чернігівського земляцтва у Києві, Шевченківського лауреата, нашого земляка Леоніда Горлача з великим успіхом відбулася в Чернігівській обласній універсальній науковій бібліотеці імені В. Г. Короленка. Провела її, як засідання клубу «Краєзнавець», співробітник бібліотеки Вікторія Солонікова. Також до Чернігова приїхав один із героїв книжки – Олег Проценко, генерал-отаман українського козацтва. Взагалі, це – надзвичайно цікава розповідь про чотирьох братів Проценків – Олега, В’ячеслава, Тараса та Юрія.

Що ми знаємо про свій родовід? Звідки він почався? Які славні пращури ходили по українській землі, прикрашаючи її працею, а то й захищаючи від різних ворогів? На ці важливі питання дає відповідь художньо-документальне дослідження про шановані роди Проценків-Судденків, споконвічних козаків із Чернігівщини. Хоча, звісно, основна увага віддана життєпису братів Проценків, які досягли значних вершин у сучасному суспільному житті України. Їхня доля – безперечно, повчальна для інших, тому, на мій погляд, викличе зацікавлення широкого загалу українських читачів – різного віку, професій та уподобань. Необхідно віддати належне й Олегу Олександровичу Проценку за сумлінний підбір фактичних матеріалів та ілюстрацій.

На дворі – осінь, а в душі  – яскраві спогади про теплий вечір, ароматну каву, ліричну пісню і проникливу поезію.

 «Поезія з присмаком кави»… На такому заході в Національному музеї літератури багато з нас були вперше. Затишна зала, столи накриті білосніжними скатертинами, маленькі букетики квітів і… кава, справжня запашна кава. Її запах уже давав відчуття чогось незвичного, романтичного. І, насправді,  Вікторія продумала все до дрібниць: і оформлення  імпровізованої сцени відповідне, і сама була красуня і, звичайно, поезію підібрала чудову. І, як їй це властиво, розбила її на окремі тематичні розділи: «Мої джерела», «Що є поезія», «Музика в душі моїй звучить», «Любов – це революція»), кожен з яких супроводжувався відповідними музичними творами у виконанні її друзів. Все проходило невимушено, по-домашньому, тому й так не хотілось розходитись. Вечір видався вдалим як для Вікторії, так і для співробітників Музею. Адже саме вони започаткували таку форму  заходу, який має право на подальший розвиток і вдосконалення.

Ще один кардиган із повсті авторства Вікторії Галамаги

Василь Слапчук

Мутанов Галимкаір. У ковчезі часу : Вірші. – Українською мовою переклав Сергій Дзюба. – Київ: Український пріоритет, 2016. – 96 с.

Не скажеш, що Україна підтримує тісні літературні взаємини із Казахстаном. У великій мірі сучукрліт – натуральне господарство, замкнуте на собі. Підозрюю, що подібні проблеми переживає і казахська література. Гадаю, постколоніальний синдром – спільний для національних культур пострадянського простору. Тож, якщо не брати до уваги історичний аспект (Шевченко – Актау), літературний діалог між Україною і Казахстаном звівся до мінімуму, який, за відсутності державної культурної політики, підтримується силами окремих творчих індивідів.

Сергій Дзюба, котрий останнім часом доволі плідно працює у царині перекладу, запропонував увазі українського читача вірші казахського поета Галимкаіра Мутанова. Можемо припустити, що в казахській літературі відбуваються ті ж самі (рушійні, а часом і руйнівні) закономірні процеси, які характерні для більшості літератур. Хтось тримається класичних зразків і віддає перевагу національним напрацюванням, хтось озирається на здобутки світової літератури і піддається постмодерним настроям, а хтось піддає ревізії і те, й інше, шукаючи шляхів розвитку на стику зіткнення інтересів. Галимкаір Мутанов, либонь, належить до перших, його поезія – поезія здорового розуму і здорових почуттів, поезія людської цільності і світової гармонії. Автор збірки «У ковчезі часу» часто покликається на класика і основоположника казахської письмової літератури Абая Кунанбаєва (1845-1904), котрий був поетом, філософом, просвітителем і реформатором. Інакше кажучи, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш – в одній особі. І ці звернення сучасного поета до великого попередника – не просто данина пошани, а вияв творчих пріоритетів, кожного разу він апелює до нього, як до мудреця.

20 вересня стартує нова хвиля проекту "Книжка на Схід". На сьогоднішній день участь у проекті підтвердили близько п'ятдесяти українських митців та громадських діячів. Серед них: Сергій Жадан, Анжеліка Рудницька, Сергій Пантюк, Станіслав Федорчук, Юрій Строкань, Олексій Чупа, Дмитро Лазуткін, гурт TaRuta та інші.
Під час цієї поїздки "Книжка на Схід" 2.0 завітає у бібліотеки, школи та ВНЗ Донецької області. Серед них: м. Краматорськ, м. Бахмут, м. Слов'янськ, м. Костянтинівка, м. Дружківка, м. Лиман та ін.

Ця ініціатива у 2016 році тривала майже півроку. Проект охопив більше 10 тисяч людей на Луганщині та більше 3 тисяч жителів Донеччини. У підготовці та реалізації проекту, у зустрічах, культурних заходах та обміні досвіду з громадськими ініціативами взяло участь близько 100 волонтерів та активістів із Києва, Харкова, Рівного, Львова та інших міст України. Не обійшлось також без участі волонтерів та благодійників. Загалом на бібліотеки відвезли більше 10 тисяч книг (загальною вагою більше 5 тон).

24 вересня цього року о 14.00 у столичній бібліотеці ім. С. Айні (вул. Олени Теліги, 55) відбудеться прекрасний захід - творчий вечір братів Сушків: поезія, гумор, сатира і багато пісень! Завітайте!!!

З передмови до книги Володимира Присяжнюка (м. Івано-Франківськ) "У середмісті моєї пам'яті" (2017)

У середмісті поетової пам’яті…

Поезія Володимира Присяжнюка  – це правда душі, це те що бере в полон і не відпускає, це те, що вчить нас любити, цінувати, берегти попри все. Бо навіть те, що минає, лишається з нами назавжди!

«Ти давно уже - не зі мною,
Але й досі живеш у мені…».

Кажуть, що поети не пишуть про себе, якби хотілося того читачеві. Але між рядками у віршах так часто читається те, чого ніяк і нікуди не приховаєш. Та й чи треба? Щирість – основа всього, що відбувається, і в творчому і в особистому житті. Хай, ймовірно, й не про свої власні переживання пише майстер слова, але з відчуттям пережитого. Бо знає перо поета, що таке вірити, любити, сподіватися і чи не найголовніше – пробачати та не розчаровуватися.