Жінка-УКРАЇНКА

Щоразу, коли відвідую Ніжин, місто моєї студентської юності, мучить мене непояснима думка, чому Микола Гоголь «підгодовував» вогонь камінів своїми творами, чому не ховав їх у шухляди свого стола, чи у конторку, за якою, стоячи, мережив свої рядки, чому, з точки зору сучасників, не зберігав їх файлах комп’ютера?

Ще з Ніжина, з гімназії вищих наук… Для рукописного альманаху «Метеор литературы» Гоголь підготував першу прозову річ «Братья Твердиславичи». Однак аж занадто високий пафос і абстрагованість сюжету не сприйняли його друзі, і «Николяша» спокійно розірвав свій рукопис на маленькі клаптики і жбурнув у грубку, де палахкотів вогонь. «Набивай руку в віршах, — дружно порадив йому тоді Костянтин Базілі, — а прозою не пиши. Белетрист з тебе не витанцювується, це видно вже тепер».

«Корабель уяви» – це історія про неймовірні пригоди звичайної дівчинки Аліси та її друзів нашим загадковим Всесвітом. З одного боку, це книжка-гра, експеримент із яскравими текстами та цікавими ілюстраціями, адже, у процесі її створення активно брала участь 10-річна донька авторки Аліса, яка і стала прототипом головної героїні твору. З іншого боку – це пізнавальна книга, наповнена цікавими фактами про навколишній та внутрішній світ людини. Перед читачем - твір, що пропагує сімейні цінності і любов до своєї рідної землі. 

Авторка книги так звертається до свого читача:

Привіт, друже!

Книга, яку ти тримаєш у руках – незвичайна. Це твій квиток на Корабель уяви, на який ти потрапиш разом із нашими героями – Алісою, Максом і Кексиком. У цій веселій компанії ти поринеш у вир пригод та фантазій, а також дізнаєшся багато цікавого про наш Всесвіт, Землю та про все те, що тебе оточує. Корабель уяви може перенести тебе у найвіддаленіші куточки Земної кулі! Ти мандруватимеш космічними просторами, занурюватимешся під воду і навіть подорожуватимеш організмом людини! І керувати цим диво-кораблем дуже легко: кожна дитина вміє це робити. Вмикаймо уяву – і вперед!

Перші відгуки студентів про зустріч з письменниками Сергієм Пантюком та Борисом Гуменюком на розширеному засіданні літературної студії «Горлиця» в Університеті «Україна»:

Яніна ЯРМОЛЕНКО, учасниця літстудії «Горлиця» Університету Україна» (Київ):

− Нинішня зустріч із письменниками навіяла на мене ще більшу жагу до письма. 
Чіткі короткі біографії про себе та одне про одного ми почули від Сергія Пантюка та Бориса Гуменюка. Це дуже освічені, розумні люди, які знають, про що пишуть і для чого вони це роблять. Перелічувати їхні творчі доробки можна довго, а тому я напишу коротко: кожен із творів цих авторів має право на життя. «Літератори завжди були обличчям нашої країни, і так буде завжди», − сказав Борис Гуменюк, і з цим я дійсно згодна. Справжній поет може підняти дух будь-кого з нас, якщо він відчуває важливість та впевненість у тому, що його тексти матимуть якесь значення для людства, і також для майбуття послугують поштовхом до кращого.

Бандерівець натягує бандану
До половини шийного хребця
І, відчуваючи затуленість лиця,
Навшпиньки проринає крізь тумани
У фаталізм епічний, полум’яний.
Бандерівцю нема чого втрачати
У зграї недолугих ідіом,
Де непоборна постать, як фантом.
І купи зафіксованих ум’ятин 
Показують, як точно записати
Проекції досягнень усебічних:
У когось-то сердець навиривав,
Вчинив без ліку культових розправ.

Мене звуть Олена ТАРАН. Мені – 19 років. Я – звичайна дівчинка, яка мріє про щось незвичайне. Навчаюся в Чернігівському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка. Філологічний факультет обрала невипадково – дуже хочу поєднати свою творчість із подальшою роботою. А сама я – з смт. Березна Менського району. Дуже люблю своє селище – тут я знаходжу натхнення буквально в усьому! Я трошечки незвичайна – дуже люблю філософствувати, просто обирати тему і говорити про те, що так болить. І вірші свої пишу через біль.