Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Творчість
Поезія Світлани Макаревської
Повний місяць
На цямрину, срібну проти місяця,
сіла птиця...
Хто ж чекав, що обімліє, зниціє
та криниця.Простирала влітку птаха вільная
два крила,
пила воду молоду, живильную
з джерела.А тепер ховає сиву голову
під крильми –
Ой, не хочеться тій птасі холоду
восени.Та прийде зима, хоча й непрохана,
все одно.
Повний місяць загляда сполохано
у вікно....
***
Кохання, пристрасті, поразки, перемоги...
Пекуче вариво вирує і кипить!
На світі є нудьга? Пробачте, не до того:
Насичена до краю кожна мить.
Поезія Віри Дубіно
***
Зірка з неба впала,
Світлом осяяла путь.
Бажання я забажала -
Тебе знов побачить, почуть.
Хоч знаю, що не здійсниться
Найпотаємніше із бажань,
Бо снігом уже іскриться
Радість від сподівань.
Віра Дубіно. Сніг
Сьогодні іде перший лапатий передноворічний сніг. Він заповнює все навкруги. Здається, що і сам мимоволі потрапляєш у полон його невпинного танцю. Я люблю, коли йде такий сніг. Він повертає мене у минуле - минуле з тобою.
Іду додому не поспішаючи, навкруги вальсують сніжинки, заманюючи і мене до свого танку. А в думках - вихором спогади: один за іншим.
Поезія Тетяни Череп-Пероганич
Тетяна Череп-Пероганич
Розчарування
Розчарування не в коханні,
А у весні:
З берези сік, а з мене радість
Пила всі дні.
Я тихо плакала ночами
На самоті.
Отак ніколи не страждала
Ще у житті.
Печаллю падали тумани
Густі до ніг.
Ти теж завів мене в оману
Та не зберіг…
Ви наче змовились з весною,
Але дарма.
Бо я не з нею, не з тобою –
Собі сама.
***
Бувають ночі, що не треба й дня.
На березі сиджу собі, де зорі
В озера падають. Ясні, передранкові...
Ніщо їх метушливих не спиня.
Тетяна Череп-Пероганич. Життєві етюди
Тетяна Череп-Пероганич
Пробач мені, мамо
Ма-мо, мам, привіт! Я – твоя дівчинка, яку ти носила в собі дев’ять місяців. Я – твоя донечка. Я – твоя кровиночка. Я – твоя…
Мамо, мам! Дмитрик із восьмого класу мене образив. Він сказав, що я – барбі. І що в мене ніколи не виростуть великі груди, як у Марини. Хоча вона ж від мене всього на рік старша. Я хочу великі груди. Я хочу подобатися Дмитрику.
Поезія Світлани Іщенко
Доки спить свічадо золоте...
* * *
Коли я Персефоною
схилялася над рікою
і купала вербове волосся
у зеленій квітучій воді Південного Бога?
Коли я Флорою
розсіювалася по пшеничному полю
і з'являлася маками та волошками
між порепаних грудок
врожайного чорнозему?
Коли я грала у схованки
з Паном та Бахусом,
п'яніла від тягучого вина?
Еліна Заржицька. Три сходинки голодомору (фрагмент)
Крок 1. Раз, два, три, чотири, п’ять –
сало будемо шукать...
Голод прийшов до села непомітно. Він ретельно нишпорив домівками, влізаючи до комор, клунь, льохів. Його м'які лапи не залишали слідів, тільки іноді людина оглядалася з подивом – чи то дійсно почула, чи то здалося? – ніби за спиною хтось розсипав на підлогу сухі вишневі кісточки...
Марічка перша побачила Його. Сталося це того дня, коли мати повернулася з роботи як завжди втомлена і сердита.
Еліна Заржицька. Льончик, павучок та Середа Середулівна (казка)
Якось подивився Льончик по телевізору цікавий фільм. Буцімто мужні космонавти зустрілися у космосі з жорстокими ворогами – велетенськими павуками. Ті павуки почали полювати за космонавтами, а героїчні космонавти, звичайно, з тими павуками билися. Стріляли їх із лучеметів так, що тільки трісочки летіли.
Льончик тих космонавтів вирішив підтримати. Схопив пістолет, і – пух! пух! – вцілив прямісінько головному павукові у лоба. Схопив автомат, і - тра-та-та! – цілий десяток павуків подолав.
Вдень усе гарно було. А от вночі... Наснився Льончикові сон.
Прийшли до Льончика ті павуки і почали шипіти-сичати-скавулити:
- С-с-с! Де там той козач-чина, що кос-с-смонавтам допомагав?
