Жінка-УКРАЇНКА

Здається, вже втрачено зв’язок між традиційною українською ха­тою і сучасною міською домівкою. Тоді чому ж, як і у давніх трипільців, сьогодні будинки зво­дять вікнами до сонця, чому кладуть під перший камінь по­жертву у вигляді дрібних грошей (колись це були навіть живі    твари­ни? Чому в нову оселю, як і раніше, за­пускають кота або півня? Чому на зведених стінах будівельники ставлять об­жинкове дерево або «квітку» з ко­лосся, а в містах на даху прикріплюють просто букет квітів? Всі ці мудрі повір’я предків, спрямовані на поліпшення добробуту новоселів, на застереження від злих сил, у поетично - символічних формах живуть і в наш прагматичний час.

Традиційне українське житло в різних регіонах має свої особливості. Крізь століття, від покоління до покоління, передавалася практика й досвід вибору місця й часу для закладин будівлі. А разом з тим проводилися ритуали, значення яких з часом вже важко пояснити, але яких дотримувалися, і вони залишилися подекуди в побуті й понині. Бо це є народна мудрість, яка пережила віки, це пам’ять і давні знання предків, що прийшли до нас з глибин тисячоліть.

Виконує Народна артистка України Світлана Мирвода. Слова - Сергій Сокольник, музика - Олександр Лісінчук.Монтаж - Юлія Мельник

Слова: Тетяна Яровицина, музика і вокал: В'ячеслав Купрієнко, фото: Євген Сосновський.

Світлана Макаревська

ОСІННІЙ ВІТЕР

Тріпоче липа за вікном
циганським золотом барвистим,
трясе насінням, як намистом,
в осоння, сповнене теплом.

І жвавий вітер вересневий
несе легенькі літачки
чи іграшкові вітрячки –
майбутні липові дерева.

Летять вони, як наші долі,
в безмежжі Всесвіту малі…
Летять – хто швидше, хто поволі –
ті – на асфальт, ті – до ріллі.

Одним, під сонцем і дощами
судився довгий добрий вік,
а інших викине двірник,
змете, немов сміття погане…

І знов осінній вітер свище,
мої розбуркує думки
і надиха на ці рядки –
на філософствування й вірші.

А липа ронить «вітрячки»,
а онде падають горіхи.
То осінь виставляє віхи,
свої відмітки-маячки:
на весну, на врожай, на втіху –
на нині, завтра й на віки.