Жінка-УКРАЇНКА

АБАРА

Як ми молилися священній порожнечі...
Був у мене цілий світ
і хатка до неба,
де всі, кому треба,
збирали слова
зі звуків, що їх
наносив вітер
крізь сітчасті стіни.
Пустелі, що народжують веселку,
починалися на терасі
від вазона,
в якому чекали літа
кілька насінин
першого снігу,
що колись ліг у
мої долоні.
Ми вирощували птахів,
шили одяг...
такі сорочки, знаєте, до-о-овгі, –
зазвичай їх купували одну на двох,
а то й більше.
Ближче до весни
вітри розхитували оселю
й небо мінилося сиво-рожевим,
аби сповістити мешканців
про щорічну зміну полюсів
часу.
Слова захлиналися піском,
під яким танув дім.
І ми переходили
на нове місце.

Слова - Олександра Вратарьова, Музика - Олександра Злотника

Аранжування, мастерінг, зведення - Андрій Соловйов. Виконує - Олена Єфімчук

Слова - Е. Міронової, музика - О. Алтухова Виконує - Олена Єфімчук

Кліпмейкер - Валерій Георгіян, режисер - Ігор Андроник і команда "Imprinting Emotions"

Михайло Блехман

Я не люблю дощ навіть сильніше, ніж сніг. Ось парадокс: тоді, мабуть,випав сніг, чому ж я його тепер не люблю?

Гаразд, чого вже там… Краще подумаю, з чого почати.

Власне, про що тут міркувати –почну з того, що цього саду – його називають парком, але якщо ви побудете в ньому з моє, вам стане зрозуміло, що він – сад, – так ось, цього саду немає більше ніде. Такі, можливо, є, хоча звідки їм узятися? – а цей – тільки в моєму місті.

Непам’ятаю, як я опинився в саду, що став моїм. Мабуть, тоді йшов сніг, а більше я про це майже нічого не знаю. Господиня – назву її так, тому що вона була господинею,– господиня саду взяла мене за руку, привела сюди й залишила. Її тут немає, але, виявилося, її голос – чутний краще, ніж голоси тих, хто є і кого тут – дуже багато. Голоси, що дзижчать, адже мій сад – фруктовий, хоча це відомо далеко не всім.

Українська кінорежисерка-документаліст, поетеса й сценаристка Ольга САМОЛЕВСЬКА цього року відзначила ювілей. Урочиста подія ознаменувалася творчим вечором у столичному Будинку кіно (вул. Саксаганського, 6). Демонструвалися фрагменти з авторських фільмів, пролунали поетичні рядки та виступи друзів і колег.

На студіях «Київнаукфільм», «Кінематографіст» та «Укртелефільм» Ольга Самолевська створила дванадцять стрічок і два документальні цикли. Серед них – «Катерина Білокур. Послання», «Мені страшно малювати маму», «Пам’яті загиблих споруд», «Перша леді зони відчуження», «Я себе запитую» тощо. Суспільно важливе кіно Ольги Самолевської виходить пізнавальним і водночас поетичним. Добрим, гуманним, зворушливим і глибоко філософським. Мисткиню хвилюють проблеми матінки-Землі й конкретних людей.

Талант майстра гідно оцінений, адже має звання лауреата Всеукраїнського конкурсу романів і сценаріїв «Коронація слова», Міжнародної премії ім. Андрія та Арсенія Тарковських, Мистецької премії «Київ» ім. Івана Миколайчука та Всеукраїнського поетичного фестивалю.