Слова Ольги Тимофієвої, музика і виконання Сергія і Тетяни Раховських.

Мати

Хіба ж вона думала, знала, 
Що в долю ввірветься війна.
Ростила сина, плекала
Без батька, одним одна.

Високий, стрункий, завзятий
З Майдану – гайда на Схід.
– Матусю, не довго чекати…
Й розмило дощами слід.

А вже через місяць тривога
Постукала жінці в вікно.
– Вас син тепер десь біля Бога,
Убили бандити його.

Сказали, що він загинув,
Та тіла ж нема ніде.
І мати єдину дитину
Картоплю копати жде.

До Дрездена і його околиць мене покликали наукові та творчі інтереси і, звісно, чимала частка авантюризму, що підштовхує нас до пошуку пригод, але водночас є запорукою здійснення давніх бажань. Воротами до Європи стала Польща — пізньовечірньої пори західна українська сусідка зустріла нас якісними дорогами, першими вітряками, які виробляють електроенергію, охайними придорожніми ресторанами та вбиральнями. Межу з Німеччиною перетнули непомітно, без митниць — шенгенська зона об’єднала країни, зробила кордони прозорими. 

З погляду мандрівника 

Кожна людина має свого Вчителя. Я – не про школу. Просто життя завжди дає нам шанс, коли з’являється добродій – мудрий, цікавий, чуйний, у якого хочеться вчитися. Котрий поставився до тебе з розумінням, так вчасно допоміг, підтримав. Безкорисливо й людяно, тому що звик чинити по совісті, а не так, як накажуть. Ніколи не плив за течією, а боровся. Жив не для себе, а для людей. Був щирим і привітним, не скупився на добрі слова, навіть коли у самого на душі було важко. 

18 липня, у п’ятницю, лив дощ. То був не найкращий вечір для прогулянок, утім чимало дівчат знехтували дощем та калюжами й, прихопивши із собою величезну парасольку, кольорові олівці та ручки, а ще - гарний настрій завітали до нас о 19:00 - в затишне й атмосферне місце під символічною назвою "Самое доброе кафе". У найдобрішому кафе - найкраще сидіти вечорами й просто усміхатися... Це місце - надзвичайно затишне, дівоче і світле! Чи це завдяки білим стінам, котрі, здається, випромінюють сонце! Чи завдяки усміхненим людям, котрих там так багато!

Боже, гріхів без ліку, виявилась слабкою,
Стільки дурниць робила я за своє життя...
Але дозволь, Всевишній, погомоніть з Тобою,
Вислухай, дуже прошу, грішниці каяття.
Щиро шкодую, знаю, важко усе простити,
І розумію, Боже, я не одна така.
Стільки щодня проходить через дрібненьке сито,
Стільки прохань щоднини в грішного жебрака...
Я не для себе прошу, Господи милосердний,
Скільки мені там треба, вдячна за те що є.
Хай у народу мого віра у себе твердне,
Хай Україна в мирі долю свою снує. 

Ще кілька днів - і закінчиться гроза.
Припиниться призов до небесного батальйону,
І вже не загубиться жодна зірка,
І жодна куля не долетить
до середини Дніпра...
Тільки краплі крові густішатимуть,
вигранюючи святе
ймення України.

І материнські сльози
ще довго шукатимуть
запасних аеродромів...

Сергій Пантюк

Вони в музиці трохи більше, ніж три роки. Однак уже знайшли своїх поціновувачів. Їхні пісні розраховані на підготовленого слухача, який не сприймає примітиву. У них — поєднання музики і доброго тексту. Кожен із виконавців вносить новизну та оригінальність. На сьогодні сталий склад колективу — це його засновниця, бандуристка Олена Коссак та перкусист Тарас Приведа.

24 липня у Хмільнику з читачами зустрілася письменниця і поетеса Любов Сердунич. Ось, що сама вона розповідає про цю зустріч:

- Я сьогодні була щаслива! На запрошення інтелектуальної громадськости Хмільника та Хмільницької районної книгозбірні побувала на зустрічі з читачами...

Попри те, що тема засідання "Читацького кола" важка: "З УКРАЇНОЮ В СЕРЦІ" (про сучасні події), - засідання клубу було, як завше, цікавим і неповторним.

Виступ сестер Тельнюк на благодійній акції-концерті "Єдина країна" у Національному палаці мистецтв "Україна" 1 червня 2014 року
 

І мертвим, і живим, і ненарожденим землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє
Тарас Шевченко