Прозорі стелі PIANO CAFÉ по вул. Ярославській; чемний офіціант із зачіскою запорізького козака; гості у вишиванках, смокінгах і вечірніх сукнях; портрети Хемінгвея і цитати з його творів на стінах HEMINGWAY-BAR… – з келиха червоного вина розпочався творчий вечір Тетяни Череп-Пероганич «ПОГОВОРИМО ПРО ЛЮБОВ».
Вечір контрастів?..
Урбаністичний інтер’єр кав’ярні на Подолі – і прониклива юнацька поезія пані Тетяни «Люблю село».
Холодні, трагічні дні: річниця початку Євромайдану, день пам’яти жертв Голодомору – і тепла атмосфера щирої поезії, насичена музикою і полум’ям поминальних свічок.
Стрункий стриманий чоловік пані Тетяни Юрій Пероганич, у шляхетному чорному смокінгу, з привітним поглядом за скельцями окулярів – і рвучка, імпульсивна, темпераментна Тетяна, вбрана у яскраву бузкову вечірню сукню («Винен сам: закохався в Поета, ну, а я ж не така, як усі…»)
Але ж саме з контрастів і формується гармонія.
Це – Тетяна Череп-Пероганич, Чураївна в поезії, Роксолана в житті.
Своє багатство вона вимірює не роками, як Вахтанг Кікабідзе, а щоденними справами на користь Вітчизни, любов до якої звіряє словами Тараса Шевченка: «Мені здається, якби батьківщина моя була найбіднішою на землі – і тоді вона мені здавалася б кращою від Швейцарії і всіх Італій».
Дочка простих сільських вчителів з Бобровиччини рано почала дивитись на світ не дитячими очима, що приносило заодно й радість, і біль. З тим і по дорослому життю пішла, але з твердою впевненістю, що не впаде, бо, як пізніше напише, - потойбічна невідомість не для тих, кому є за що триматися на землі.
ИРИСИ ЗА ЛЮБИМИЯ
Дъгата над нас
Ние добре знаем какво е това болка. Тя е била в нас
някога – във всекиго своята. Може би затова дъгата
на радостта, подарена от съдбата, сега е завинаги
над нас.Господи, моля те, не позволявай да избледнеят
багрите ѝ.
На Теб
Не говоря за любовта, а я изливам в стихове,
които посвещавам на Теб.
Сред тревите
Минулої п’ятниці, завдяки Вірі Сірій, учительці української мови Старобасанської ЗОШ І-ІІІ ступенів, що у Бобровицькому районі Чернігівської області, здійснила незабутню подорож в дитинство. Мене запросили у шостий клас на відкритий урок, тема якого була «Безмежний світ думками обійму» за моїми ж поезіями.
Це щось таке, про що можна говорити тільки серцем. Рідний освітній заклад. Одна з моїх найближчих подруг дитинства Віра Дубіно (тепер вчителька цієї школи) робить екскурс класними кімнатами. Ось тут я навчалася в першому класі, а ось в цьому кабінеті – в старших класах. Дорогі вчителі. Багатьох вже нема в школі, багатьох взагалі нема. В учительській знайомлюся з новими, молодими педагогами. Але ось і знайомі, рідні обличчя – вчителька історії Раїса Савченко, перша вчителька мого молодшого брата – Валентина Палочка.
Повний відеозапис творчого вечора, що відбувся 9 листопада 2014.
Цей сюжет показували по сумському телебаченню «Пульсар».
Слова Тетяни Череп-Пероганич, музика Юрія Старчевода, виконує заслужена артистка України Світлана Мирвода.
Пісня написана як гімн для мистецького порталу «Жінка–УКРАЇНКА», але автори сподіваються, що вона стане улюбленою піснею для кожної української жінки.
Інтерв'ю Євгена Букета із Юрієм та Тетяною Пероганичами про портал «Жінка–УКРАЇНКА» опубліковане в 41 числі (за 10-16 жовтня 2014) газети «Культура і життя».
Думками про портал також діляться його учасниці Ярина Мавка, Оксана Маковець, Ірина Зінковська і Світлана Мирвода.
Єлизавета Стрий – студентка 3-го курсу Києво-Могилянської академії. Мистецтво в житті дівчини було і залишається знаковим явищем. Воно й не дивно, бо з раннього дитинства Ліза грає на фортепіано, є переможцем низки музичних конкурсів, серед яких – і міжнародні; пише вірші і прозу, а також любить організовувати цікаві мистецькі заходи. Всеукраїнський благодійний інтернет-аукціон «Митець до кави», перший етап якого «розвіртуалізувався» 5 жовтня в Будинку письменників НСПУ – перший масштабний проект талановитої дівчини.
Наша коротка розмова саме про це.
- Як виникла ідея проведення благодійної акції «Митці до кави»?

Цю осінь я придумала сама,
Додолу тихо лист лягав останній.
Налий мені у келих ще вина,
Я вип’ю за гірке своє кохання.Тривожить хризантеми білий цвіт,
І дні минають, і минають ночі.
«Не повертайсь»,- кричу тобі услід,
Але сльоза чомусь тривожить очі.Останні в небі журавлів ключі,
Летять вони у весни кольорові.
Не треба слів. Прошу тебе, мовчи.
Твої слова – то реквієм любові.