Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Сьогодні:
Творчість
Поезія та проза Тетяни Череп-Пероганич у перекладі на польську Казімєжа Бурната
Глухота
Ми розучилися чути одне одного: наділи навушники і слухаємо музику. Кожен свою.
Głuchota
Oduczyliśmy się odczuwać siebie nawzajem: nałożyliśmy słuchawki i słuchamy muzyki. Każdy swojej.
Дивачка
Ах, зимо. Ну, годі сипати дощами і кутати туманами. Не до лиця тобі це. Кого наслідуєш? Пізню осінь чи ранню весну? Дивачка! Навіщо? Стань собою. Дай нам світла снігів, срібла інею, сили морозів. Замети і завій. Вкрий кригою ріки і сніжною пеленою береги. Бо нема на серці свята. Лишень сірість та нудьга.
Dziwaczka
Ach zimo. No nie można szarpać deszczami i otulać tumanami. Nie do twarzy ci z tym. Kogo naśladujesz? Późna jesień czy początek wiosny? Dziwaczka! Dlaczego? Bądź sobą. Daj nam światła śniegu, srebra szronu, siły mrozu. Zamieci i zawiei. Okryj lodowate ręce śnieżnym całunem. Bo nie ma w sercu święta. Tylko szarość i nuda.
Іванна Стеф'юк: Кавалок світа (роздуми на тему і без)
…А коли ми запливаємо в сон – як у тиху і приємну ріку, там немає війни, болю і крику. Там є світ, який ще не знає, що таке зло, і там душа може розгорнутися з пелюшок стриманості і трохи подихати. А коли сон дуже приємний – прокидатися не хочеться. А коли прокидаєшся і дивишся, що від ранку уже статися встигло – думаєш: «Лиш би це був сон». Це сон, сон, від якого мусимо прокинутися, і згадати, що сила – не в зброї, а відвага – не в злості…
***
Зробилося світло. Кавалками світ закрутився,
І спогад про давнє з мальованих вийшов мисок.
Він виросте гуцулом - той, що тепер народився,
Де трісла шкарлупа - не впала душа на пісок.
Поезія Лілії Ніколаєнко
***
Останній вірш. Думок гарячий біль.
Палац вітрів зруйнований прозрінням.
Душа вагітна тишею безсиль.
У серце ж без гріха – летить каміння.Останній грім розірваних небес.
У літерах-дощах – печальна сповідь.
Не прийме жодна із твоїх адрес
Дарунку запізнілої любові.Останній Рим ілюзій упаде.
І винесе сумління грізний вирок.
А спокій... Не знайду його ніде.
Та відпущу рядки в далекий вирій.Останній лист у вічність – епілог,
Тускніє дрібно-зоряний мій почерк.
Не буду я у списку перемог.
А ти не вчиниш цей блаженний злочин.
***
Проза Олени Лань
«Бурдебач»
(фрагмент)
Вам колись доводилося прокидатися посеред зачарованного лісу у великому чоботі в товаристві пухнастого гострозубого чоловічка? Значить у вашому помешканні полював уважніший бурдебач, ніж той, що замість іграшки вкрав восьмирічного Микиту. Ой, як же той злякався, коли дізнався, що його не тільки віднесли з дому, а ще й зменшили!
Нікіта прийшов до тями від того, що вуханчик бризкав йому в обличчя крижаною водою з наперстка розміром із цебро. «Це все мені тільки сниться, це нічний кошмар», – переконував себе хлопчик, але вода була такою холодною, що не залишала жодних сумнівів – він не спить.
Поезія Наталки Поклад
* * *
День осінній спіткнувся – і тане;
я на нього, як в'язень, дивлюсь.
Осипається листя останнє
із дерев, і так сумно чомусь.Може, ця самота завелика?
Може, зрушиться – і промине?..
Проступають крізь час дивні лики,
їхні погляди гріють мене.І я вчуся нести день осінній
і крізь зиму вже чути весну –
ту, яка щонайкраще насіння
відбере – й кине в землю масну…
Осіннє сонцестояння
Святе Водохреща
Відкрились небеса безкраї
В ту мить, коли Господь хрестився,
І Дух святий зійшов із раю,
Голубкою у світ явився.Візьміть з Господньої купелі
Цілющу життєдайну силу
І освятіть свою оселю
Надії сяйвом білокрилим!Молитва Богу Водохресна –
Безжурна, радісна і щира...
Хай співи янголів небесних
Зміцнять ваш дух у Божій вірі!
Поезія Анастасії Мандрики
ВИШИВАНКИ
Українську вишиту сорочку
Дарувала матінка синочку,
І кофтину, білу вишивану,
Дарувала доні рідна мама.Скоро вже в дорогу виряджати,
Рушники почала вишивати.Як рушник для сина вишивала,
Щастячка і долі побажала,
Щоб складалося усе на диво,
Щоб здоровий був і був щасливий.А на рушничкові, що для дочки,
Вишивала пару голубочків,
Ще й калину, вкриту білим цвітом,
Щоб росли здорові в доньки діти.Мама у дорогу проводжала,
Рушники обом подарувала.
