Богдан Смоляк.  Суб᾿єктивно-об᾿єктивні нотатки

І на схилі року журнал не піддається інерції здобутого…

Поезія: добірки лірики Миколи Петренка, Лесі Шмигельської, Віктора Кучерука, Анатолія Черняхівського, Дзвінки Легіт; вінок сонетів Василя Рябого, розсип рубаїв Івана Редчиця; «деякі пасажі» Гесіодової поеми «Походження богів» («Теогонія») в перекладі, з передсловом Андрія Содомори. Тут є що творчо переймати, як-от: уміння ставити, повторюючи пройдене, все нові запитання – у Петренка; бути статечно щирим – у Кучерука; жити віршем як доброю думкою – у Черняхівського, Шмигельської;  припасовувати писане до щоденних ритмів єства – у Легіт; перспективно урухомлювати замармуровілу структуру класичного сонета – у Рябого; поетично концентрувати  життєву надсадність  – у Редчиця;  добре почуватись як у мікро- («труди і дні»), так і в макросвіті – у Гесіода.

Повість розповідає історію життя та кохання жінок трьох поколінь ХХ століття. Зворушлива історія увібрала в себе усі переживання українок під час декількох революцій, війн, болючих етапів розкуркулювання та совєтизації України. Авторка просто та щиро відповідає цією книгою на питання «Як лишитися собою у часи зламу цілих історичних епох?»: любити й бути вірним сімейним цінностям.
 

Цю почесну міжнародну відзнаку 1 березня 2011 року, за сприяння Національної спілки письменників України і міжнародних громадських організацій, заснували Клуб творчої інтелігенції «Оберіг-Чернігів» та Волинське товариство «Світязь», – для розвитку вітчизняного книговидання і підтримки українських письменників, митців, науковців, журналістів, працівників культури та освіти, громадських діячів і меценатів, які мешкають в Україні та за кордоном.

З 1 листопада 2014 р. засновником Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша стала Міжнародна літературно-мистецька Академія України, котра об’єднує 155 відомих письменників, перекладачів, науковців, журналістів та громадських діячів із 55-ти країн світу.

Серед лауреатів минулих років – Іван Плющ, Василь Голобородько, Юрій Шевельов, Василь Барка, Валерій Шевчук, Михайлина Коцюбинська, Володимир Базилевський, Леонід Горлач, Віра Вовк, Рауль Чілачава, Богдан Бойчук, Ігор Качуровський, Всеволод Нестайко, Василь Слапчук, Сергій та Тетяна Дзюби, Євген Нахлік, Михайло Сидоржевський, Євген Баран, Анна Багряна, Петро Сорока, Йосип Струцюк, Володимир Шовкошитний, Марко-Роберт Стех, Теодозія Зарівна, Славомир Мрожек, Ееро Балк, Томаш Вашут, Фотіні Папаріга та інші відомі письменники, перекладачі, науковці, митці, громадські діячі, меценати з України, США, Великобританії, Канади, Греції, Франції, Бразилії, Німеччини, Італії, Фінляндії, Болгарії, Чехії, Угорщини, Іспанії, Польщі, Грузії, Росії, Білорусі, Казахстану, Індії, Бангладешу, Ізраїлю та Македонії.

Нарешті в сучасній українській літературі все більше почало з’являтися гостросюжетних пригодницьких творів, що жодним чином не поступаються кращим західним зразкам у цьому жанрі.

Не став винятком і новий історичний роман Леоніда Кононовича «Чигиринський сотник», якого знають в Україні, по-перше, як чудового перекладача видатних прозаїків сучасності, таких, приміром, як Альберт Камю, Еміль Дюркгайм, Жан Бодріяр, Моріс Бланшо, Жеральдін Бегбеде та ін., а, по-друге, як автора кримінальних романів «Я – зомбі», «Кайдани для олігарха», «Повернення», що здобули визнання їхньому автору.

Що стосується «Чигиринського сотника», то це абсолютно інший твір у творчій біографії Леоніда Кононовича, не схожий на попередні ‑ ні за тематикою, ні за стилістикою, ні за складним композиційним вирішенням.

Читати роман – одне задоволення. Сюжет твору надзвичайно динамічний, де реальне переплуталося з містичним, та так, що читач дуже часто губиться в захоплюючій авторській розповіді, не помічаючи постійні переходи з одного світу – земного, в інший – химерний.

У російській історичній науці цій доволі контраверсійній фігурі відводиться особливе місце. Як-не-як, Василь Шульгін був присутній при зреченні царем Миколою ІІ імператорського престолу, опосередковано був співучасником організації вбивства одіозного Григорія Распутіна, безпосередньо впливав на рішення Тимчасового уряду у найдраматичніші для влади дні і місяці 1917 року. А ще задовго до цих буремних подій зажив сумної слави видавця чорносотенної газети «Киевлянин» монархічного спрямування, що існувала понад півстоліття у третьому за значенням місті імперії, а також входив до складу «партії війни» при обранні до Державної думи.

Він залишив по собі чимало спогадів, які із дивною регулярністю публікуються московськими видавництвами, коли на горизонті замаячить якась дата з його біографії.

От і тепер з’явилися друком мемуари «Василь Шульгин. Дни. 1920 год» в одному із московських видавництв, які, власне кажучи, можна було б і проігнорувати (ну не наш це герой!), якби не цікава обставина. Виявляється, Василь Віталійович Шульгін насправді є Василем Дмитровичем Пихном, який від народження був не росіянином, а українцем!

Літературно-освітній проект «Книжкова Скриня» був створений наприкінці 2013-го, і нині нам виповнилося 5 років. За цей час ми прочитали близько 600 дуже різних книг. Найбільшу увагу звертали на твори сучасних українських авторів, але не оминали і переклади та деякі книги, які вже стали класикою.

І тепер ділимося нашими цікавими знахідками і справжніми скарбами, які хочеться перечитувати багато разів.

Твори для дітей дошкільного віку (до 7 років)

Найпопулярнішою піснею 2018 року в ефірі українських радіостанцій стала україновмовна композиція Сергія Бабкіна "Де би я". 

Виконує Анжеліка Рудницька

Музика і вірші Антолія Матвійчука

Людина живе доти, доки її пам’ятають… Ця, вже третя, книжка Віталія Леуса «Чому замовкли солов’ї…», котра побачила світ після відходу у вічність відомого українського письменника, публіциста, журналіста та краєзнавця 27 грудня 2017 року, переконливо свідчить: Віталія Миколайовича пам’ятатимуть дуже довго! 

Взагалі ж, наш земляк цілком заслуговує на це – своєю оригінальною, проникливою, чуйною, а головне – справді, талановитою творчістю! До нової книжки В. Леуса увійшли його повість, новели та оповідання, які друкувалися в улюбленій газеті Віталія Миколайовича – «Деснянській правді», а також цікаві, зворушливі спогади про нього, написані друзями і колегами – Сергієм Дзюбою, Михасем Ткачем, Станіславом Маринчиком, Яковом Ковальцем (він присвятив Віталію Леусу вірша), директором музею Михайла Коцюбинського, правнуком класика – Ігорем Коцюбинським, а ще – працівниками наших бібліотек Ганною Маджугою та Оксаною Плауновою, з якими автор повсякчас співробітничав: як письменник, краєзнавець і головний редактор всеукраїнської газети для дітей «Ліхтарик». 

М’ята. Альманах № 1. – Вигода: ФОП П’янкова Т. Л. 2018. – 392 с.

Коли один за одним до мене почали з’являтися альманахи, то жартував, що почався період знайомства з такими виданнями. Але «М’яту» з-поміж них виділив би. З двох причин. По-перше, досі отримував друки різножанрових творів, а тут мені явили лише… поезію, по-друге, щось досі мені не надсилали антологічні зібрання, створені за статевим принципом, а в даному випадкові маємо тільки… жіночі вірші.

Саме з цього і хотів би почати свої розмисли. Коли вглибитися в історію вітчизняної літератури, то гучних поетичних імен майже не було серед представниць слабкої статі. Згадаємо хіба що Лесю Українку, Олену Пчілку, Олену Телігу, Ліну Костенко, ще приходять на гадку імена Оксани Лятуринської, Галі Мазуренко, Ірини Жиленко. Та й про наших сучасниць не варто забувати: Любов Голота, Теодозія Зарівна, Наталія Білоцерківець, Світлана Антонишин, Любов Проць… Отже, авторкам «М’яти» є чиї традиції продовжувати. Це з одного боку. А другого? Про альманах жіночої поезії зібрався писати літературний критик-мужчина. Нефеміністичний погляд на фені містичне слово? Та не бачу в тому ніякої дивниці. Бо й об’єктивне вторування є до певної міри суб’єктивним. Незважаючи на статеві ознаки.