Ювілеї у житті людини - це певний підсумок пережитого, це коротка зупинка на усвідомлення себе у цьому світі, це старт на ще важчу і відповідальнішу дистанцію, ніж була рік тому, це перепочинок і  монолог із собою вчорашнім, це легкий аналіз досягнутого, пережитого.

Ювілей наздогнав письменницю із Срібнянщини Ніну Кочубей у Прилуцькій міській центральній бібліотеці імені Любові Забашти. У грудні із 65-річним ювілеєм та народженням нової книги  «Земні миттєвості» Ніну Миколаївну вітали прилучани, шанувальники її художнього слова, колеги по письменницькому цеху і колеги із педагогічного минулого.   Не дивлячись на те, що Ніна Миколаївна ніяк не хоче визнавати себе письменницею,  всі присутні щедро дякували ювілярці саме за добірне художнє слово.

Ніна Кочубей народилась у Сокиринцях, куди і повернулась та проживає зараз, але створила сім’ю у Прилуках і віддавала свої професійні здібності, як вчителя англійської мови, саме у Прилуцькій гімназії №5 ім. В. Затолокіна.

Ніна Головченко

Фестиваль «Віртуози фолку», що відбувся в Україні у листопаді 2017 і 2018 року, окрім пісенно-музичної програми, завжди презентує роботи унікальних народних майстрів. Причому, оргкомітет добирає народних умільців дуже прискіпливо, за критеріями автентичності та фаховості.

18 листопада 2018 року серед виробів із кераміки, вишитих рушників, килимів і музичних інструментів із дерева привертали увагу картини Тетяни Захарченко: 
з-поміж суто української тематики полотен (вінок, прядка, глечик з осінніми квітами, український народний одяг тощо) проглядав(і вражав!) високий рівень техніки мисткині.

Із привітною жінкою, яка проводила під час фестивалю майстер-класи із малювання для дітей, вдалося поспілкуватися вже після завершення фестивалю.

– Пані Таню, хто навчив Вас малювати?

Ольга ПОЛЕВИНА,
м. Кропивницький

Заржицька Еліна, Рєпіна Ольга. Убити Антиципатор : роман / Е.І. Заржицька, О.Г. Рєпіна. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2018. – 364 с.

Писати про недавні події, які не пройшли перевірку Часом, «який розкриває все», – для письменника сміливо і ризиковано: можна зробити висновки і узагальнення, які з часом виявляться помилковими. Нам, сучасникам, «звідси не видно». Тільки через десятиліття можна буде сказати, що насправді сталося і як це вплинуло на майбутнє – бо майбутнє пишеться теперішнім, але нам не дано знати, який саме дріб’язковий прорахунок повернув хід історії...

Нам здається, що ми можемо передбачити майбутнє, ґрунтуючись на масиві інформації в нашій пам’яті, і навіть дещо зробити, щоб події, які ще не вибухнули, пішли по-іншому, «правильному», руслу. І тільки Його величність Час розвінчує або, навпаки, підтверджує правильність нашої антиципації...

Міжнародний Арт-центр «KLAS’S ARTS CENTER SAN FRANCISCO» (США, Сан-Франциско, голова міжнародного журі – Алекс Клас) оголосив лауреатів Міжнародної літературної премії імені Джека Лондона за 2019 рік.

Саме в Сан-Франциско 12 січня 1876 р. народився Джон Ґріффіт Чейні, котрого увесь світ тепер знає, як видатного американського письменника та громадського діяча Джека Лондона. А найбільше він прославився, як автор пригодницьких романів і оповідань. Його знають, поважають та люблять діти і дорослі в усіх країнах світу.

Приємно, що серед нагороджених, знаних письменників із різних країн, є й наші співвітчизники. Отже, цьогорічними лауреатами почесної відзнаки за визначну літературну діяльність, за поданням Міжнародної літературно-мистецької Академії України, стали:

Олександра Малаш

(Київ: Літературна агенція «Друге дихання», 2018.  — 232 с.)

Звідки береться людське Я? Яких глибин сягає його коріння, за що чіпляється його довжелезне віття? Якими соками живиться дерево нашої душі, і що може струїти його, а що — сприяти росту? Саме в такий непростий філософський діалог одразу вступає читач роману «Куди подіти святого?» з  доволі молодою, та вже досвіченою й упевненою творчинею — Соломією Зеленською.

Про що цей твір? Мабуть, про те, що людина, геній-художник, намагається чимкраще «вималювати» власне життя — принаймні саме цією ідеєю починає головний герой свій шлях на сторінках роману. Чому ж «геній» — і раптом «намагається»? — спитаєте ви.  Геній має вміти все й одразу, бачити заздалегідь, чути завчасу, діяти випереджаючи! Але це не так. Жоден, навіть найвправніший творець на землі, не здатен пройти тісною стежкою долі, не зачепивши інших людей. Навіть якщо він ще не народився — зачепити вже може. А як зреагує потерпілий — стане зрозуміло згодом... років десь за сорок.

Арт-центр «Букісан» (Іспанія, Мадрид – Марбелья) та Міжнародний Арт-центр «Klas’s Arts Center San Francisco» (США, Сан-Франциско, голова міжнародного журі – Алекс Клас) щойно оголосили лауреатів Міжнародної літературно-мистецької медалі Мігеля де Сервантеса за 2019 р. Організатори та члени журі представляють три країни: Іспанію, США та Канаду.  

Мігель де Сервантес Сааведра (1547-1616) – іспанський письменник, класик світової літератури, автор знаменитого «Дон Кіхота», який вважають першим сучасним романом та одним із найкращих творів світу.

Приємно, що серед нагороджених, знаних письменників із різних країн, є й наші співвітчизники. Отже, цьогорічними лауреатами почесної відзнаки за визначну літературну діяльність стали письменники:

Базилевський В.О. Замінований рай: поезії. – К.: ВЦ «Просвіта», 2018. – 368 с.

Існує теза вважає, що поезію варто писати до тридцятирічного віку. Мовляв, молодим найліпше вдаються емоційні римосповіді. І, як приклад, наводять ранні дебюти Івана Драча, Миколи Вінграновського, Леоніда Кисельова, Павла Гіника, Миколи Тимчака… Але ця думка не витримує ніякої критики. Бо, як нам здається, справа полягає не в роках, які прожив автор, а в думках, котрі він висловлює. Саме це приходить на думку, коли читаємо вірші Володимира Базилевського, який у новій книзі «Замінований рай» назвав себе «зимовим поетом», натякаючи на свій поважний вік (у серпні 2018-го йому пішов 82-ий). «Не зважай, якщо сноб і естет запідозрять обмову. Оприлюднить зимовий поет свою правду зимову».

Почесною нагородою Міжнародної літературно-мистецької Академії України – міжнародною патріотичною медаллю Івана Мазепи (рішення №12) нещодавно відзначені:

1. Засновники популярного всеукраїнського порталу «Жінка Українка» – громадський діяч, автор багатьох матеріалів у Вікіпедії Юрій Пероганич і письменниця Тетяна Череп-Пероганич (Київ) – за значну творчу діяльність;
2. Письменниця Галина Могильницька (Одеса) – за книгу історичних поем «Імена»;
3. Відомі українські меценати Галина та Олександр Гереги (Київ) – за визначну благодійну діяльність.

Міжнародна патріотична медаль Івана Мазепи заснована в 2016 році Міжнародною літературно-мистецькою Академією України для відзначення письменників, митців, науковців, перекладачів, журналістів, громадських діячів, меценатів з України та зарубіжжя за визначну патріотичну діяльність, спрямовану на підтримку незалежності нашої держави, активну пропаганду української культури, літератури, мистецтва, книговидання, видатних діячів України у світі.

Олег Гончаренко

АРСЕНИЧ-БАРАН Г. Муська : роман в новелах / Ганна Арсенич-Баран. – Київ. Український пріоритет. – 2018. – 144 с.

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу…

Ліна КОСТЕНКО

Життя іде… Життя, справді, іде, не звертаючи уваги на наші «коректури» навіть катастрофічного рівня – війни, голодомори, голокости, техногенні армагедони. Такого висновку доходимо так чи так усі ми рано чи пізно. Власне, різниця полягає в тому, якого висновку, якого способу вирішення проблем сягаємо ми, переживши все те. При чому, коли я говорю «ми», то ще зовсім до недавнього часу, в прихованому підтексті значилося (хай і підсвідомо, але…) обране і визначене давним-давно чоловіче трактування філософії, історії, соціології, а найперше, як найзрозумілішої і найприйнятнішої для кожного представника Homo sapiens (людини розумної) гуманітарної іпостасі – літератури, а ще точніше літератури художньої. Зрештою, зважаючи на мою стать, це не так уже й дивно (тут, мабуть, варто було би поставити якийсь пояснювальний «смайлик», але в нашому жорстокому житті-бутті їх, на жаль, не передбачено).

Справді, культурних салонів у повному розумінні цього поняття нині немає. Але чи так-таки й «нема маркізи Помпадур», аби надихати достойників до поступу і подвигу?

Веселий роман-серіал для дітей «Потягуськи» відомих українських письменників із Чернігова Сергія Дзюби та Ірини Кулаковської продовжує крокувати світом. Тепер його вперше видали в Казахстані, в місті Алмати, в Казахському національному університеті імені аль-Фарабі – найбільшому та найпрестижнішому виші цієї чудової країни, в якому зараз навчається понад 30 тисяч студентів. Також водночас роман перевидано в Канаді та Вірменії!

Взагалі-то, вперше «Потягуськи» надрукував у Луцьку поліграфічно-видавничий дім «Твердиня». Книжка одразу ж привернула увагу дітвори й доволі швидко розійшлася. Відтоді цей роман популяризує в нашій державі та за кордоном Міжнародна літературно-мистецька Академія України, котра об’єднує письменників, перекладачів, науковців, журналістів і громадських діячів із 55-ти країн світу.