У суботу, 20 грудня, у Центральній міській бібліотеці пройшла презентація книги «Паралельні світи». До збірки увійшли твори переможців та фіналістів Всеукраїнського конкурсу творчої молоді «Літературна надія Дніпра-2013». Організаторами конкурсу виступили Центральна міська бібліотека та Інформаційна агенція «Міський сайт gorod.dp.ua» за підтримки управління культури та мистецтв Дніпропетровської міської ради.

«Літературна надія Дніпра» проводиться раз на два роки. У минулому грудні ми підвели підсумки конкурсу. А в цьому році, завдяки підтримці міської влади, нам вдалося видати збірку, – розповідає заступник директора ЦМБ, координатор проекту Наталія Шелест.

Шановні автори! 

Термін подання творів до 13-го випуску альманаху «Скіфія-2014-Зима» було продовжено, втім, і він збігає за 8 днів.

Термін надсилання творів: до 30 грудня 2014 року.

Докладніше про альманах на сайті:
http://zeitglas.io.ua

Нещодавно у видавництві «Золоті ворота» побачила світ нова прозова книга членкині Національної спілки письменників України, авторки тридцяти прозових і поетичних книг з міста Києва Любові Гонтарук.

З анотації: Здавалося б, нічого дивного! Звичайна лотерея! Її так легко придбати, а ще простіше подарувати на день народження. Але саме з лотереї починаються всі нещастя і переживання героїв роману... І навряд чи вони змогли б передбачити, хто стоїть за усіма цими пригодами.

19 грудня, як раз в день святого Миколая народний художник України Микола Стратілат зробив подарунок для своїх земляків із міста Носівки Чернігівської області – виставку із 140 картин, які писав в різні періоди життя. 

Микола  Іванович Стратілат народився 6 червня 1942 у селі Макіївка Носівського району. Народний художник України. Закінчив Український поліграфічний інститут імені Івана Федорова (1972). Значне місце у творчому доробку Стратілата  займають ілюстрації до книг видатних українських письменників: Тараса Шевченка, Лесі Українки, Максима Рильського, Василя Симоненка, Бориса Олійника. Чільне місце у творчості відводить шевченківській темі взагалі та шевченківським місцям. Основні напрями роботи: станкова гравюра, книжкова ілюстрація, екслібрис. 

Вірші раптові і щирі – як спонтанний видих. Як емоція. Тому проживаються  і тому тримають. Скептики кажуть, що дівчата часто пишуть про депресію, плутаючи її з поганим настроєм. Я би сказала, що дівчата часто пишуть про душу і ї відтінки – хтось краще, а хтось відповідно – гірше. Для мене вірші молодої авторки Люби Копоть – сповідь перед самою собою. Виразно відчута думка і емоція, оформлена в поетичний текст. Тому її читається, уявляється і переживається.

Іванка Стеф’юк

ГРУДЕНЬ

Покраянi до краю днi,
доточенi ночами ночi...
Отак заплющила би очi,
прокинулася — навеснi.

Переморозила зима
усi осіннi сподiвання,
у полум’янi обiцяння
зимою вiрити дарма.

Не вірив в санкції, по суті,
Здавалось – казка для малят…
Зустрілись барель, рубль і Путя
І трьом усім – під шістдесят…

Як грамотно “зробили” Вову!
ЄС і Штати – то майстри!
Як не крути – “усьо хрєново”.
А рубль продовжує “рости”!

23 грудня 2014 року о 17.00 у Зеленій залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України відбудеться відкриття документально-художньої виставки «Плеяда бойчукістів», присвяченої життю та творчості видатного українського графіка, художника-монументаліста Михайла Бойчука, його учнів та послідовників.

Двадцять другого грудня відзначають свято Анни (Ганни). 

Його встановлення пов'язане з непорочним зачаттям праведною Анною дочки Марії - Матері Ісуса Христа. Згідно з церковним переказом, який грунтується на апокрифічному Протоєвангелії Якова, Пресвята Діва Марія народилася в Назареті. Батьками Її були праведні Ганна та її чоловік Йоаким, які прожили разом понад 50 років, але не мали дітей. У розпачі Йоаким подався у пустелю і там 40 днів постився, плакав і молився, щоб Бог подарував йому на щастя дитину. Молилася й Ганна. І незабаром явився їй Архангел Гавриїл і сказав, що зачне вона преблагословенну дочку Марію, через Котру буде дароване спасіння усьому світу.

Новела

Із квартири він вийшов тоді, коли ніч готувалася здаватись у полон досвіткові, але ще не згорнула чорні крила. Раніше не міг – звідти, куди прямував, донедавна долинали захмелілі чоловічі голоси вперемішку з матюками, закличний жіночий сміх, автомобільні гудки... І так щодня, точніше щоночі. Нерідко – ще й із вибухами петард, як нині. Від кожного з них здригався, мов тридцять років тому в Афґаністані, почувши виття снаряда чи міни. Вибух – то вже не страшно. Якщо ти його чуєш – значить, живий.