Хто ж з нас не любить отримувати добрі вісті?! Ми їх теж любимо. Більше того, часто отримуємо, завдяки вам, наші друзі і шанувальники порталу «Жінка-УКРАЇНКА». Ось і цей тиждень почався гарно. Юрію Багрянцев (тато письменниць Анни Багряної і Олени Багрянцевої), презентував нам примірник журналу «Українка в світі» - пресовий орган СФУЖО (Світової Федерації Українських Жіночих Організацій) №3-4 і несподівано та неочікувано побачили там інформацію про нашу «Материнську молитву», яка побачила світ майже рік тому, але й нині актуальна і дуже нам дорога.

Окрім інформації про збірку, в журналі розміщено й поезії Наталії Крісман, Галинки Верховинки та Оксани Маковець.

Вдячні за промоцію нашої «Материнської молитви» за межами України редакційній колегії цього числа Олександрі Фаримі, Мирославі Маличок, радактору Орисі Сушко та всім добрим людям, які мають до цього стосунок.

Також вже декілька днів маємо можливість читати новий, коронований у цьому році роман письменниці з Хмельниччини Оксани Радушинської «...Коли сонце було стозрячим. Амулет волхва», який надруковано у №44 Всеамериканської української незалежної газети «Час і Події». Він про кохання, війну із загарбниками та амулет волхва.

Юрій і Тетяна Пероганичі

Ця авторка перебуває у постійному коловороті молодої поезії Чернівців, але знаходить час, аби побути з собою і роздивитися своє життя зблизька. Пише вірші українською та англійською мовами і багато про що мовчить в тексті, хоча то читається – видно, що пише вона і серцем. Ірина Манжос – поетка, перекладач, учасниця арт-об’єднання «Поверх буденності» при міському Будинку естетики і .. і гармонійна людина, яка, певно, на це життя дивиться через якісь кращі за рожеві окуляри – бо не бачить марних ілюзій, але й не бачить непотрібностей: у її світі затишок. В інтернет-мережі відома під літературним псевдо Айва – щось у тому є, її вірші правда надають смаку думкам. Ірина Манжос – читаймо, думаймо – у похмурі дні хочеться затишку, в тому числі і в поезії.

****

Можна на світі усе пізнати.
Можна в житті усе зрозуміти.
Якими б не були координати,
Чиїми б не були орбіти.
Відчуваєш світу всю магічність.
І тихо так у ньому, ніжно так.
Бо комусь ти є точно
вічність.
Бо комусь ти є точно
знак.

У Старокостянтинові, що на Хмельниччині відбувся благодійний концерт на підтримку 7-го батальйону Добровольчого Українського корпусу Хмельницької області. Концертну програму для городян подарували професійні співаки, музиканти, літератори з волонтерського об’єднання «Мистецька подільська сотня». А організатором акції виступив місцевий осередок громадської організації «Правий сектор» і його керівник Павло Слободенюк.

Звісно, кожен з нас у різний спосіб вже долучався до схожих акцій, бо їх організовується не мало. І ще не раз доведеться долучитися. Просто тому, що своїх на війні не кидають. Просто тому, що чужих там немає. І в нас не буде другого шансу не віддати ворогу свою країну.

14 грудня львівський поп-рок гурт «Мері» виступив у Докер пабі міста Києва. 

- Атмосфера вечора була неймовірна, - ділиться враженнями від виступу фронтмен гурту Віктор Винник.

«Мері» - українська поп-рокова команда, за десять років існування на сцені видала три студійні платівки, відзняла більше десятка відеокліпів, зіграла сотні концертів.

У репертуарі музикантів є дуже різні пісні, веселі і стьобні, романтичні з ліричними відтінками, а також пісні, які вже встигли стати класикою українського року – «Місто», «Незнайомий мій брат», «Сестра» та інші.

Інна Руснак – молода буковинська журналістка і письменниця, жителька Новодністровська. Авторка книг «Трагедія закоханого серця», «У віршах захисту шукаю» та рукописної збірки «Пустеля самоти». Член Національної спілки журналістів України. Щира патріотка і просто вродлива жінка, яка знає, що змінити світ на краще можна тільки терпінням і добрим особистим прикладом.

***

Не шукай в серці більше любові,
Бо ти витесав з нього алмаз.
Вже нема там тепла, а ні крові,
Лише камінь – холодний, як час.

Не шукай у очах сліз чекання,
Сліз розлуки і сліз самоти,
Бо краплина упала остання
І розбилась об біль на шматки.

Не шукай в почуттях всепрощення,
І пощади даремно не жди,
Бо я зникла. Моє одкровення
Не зігріє тебе, як завжди.

Забуттям перекресли адресу,
Що колись наші звела путі.
Для святого кохання воскресну
Знову в іншому, може, житті.

 

Вливаюся в Бистрінь
Водою в воду
У сльози радості і смутку
У срібні роси
В слово, що криничне
Й впадаю в море берегам незнане
Здається так впадає кров у серце.

У цьому вірші – весь Сашко Букатюк, його суть, місія, яку сам собі визначив: разом з словом, одержимий словом, залюблений в слово. В інших віршах вичитуємо його життєві принципи: впевнений, що «треба бути достойним високого звання – людина», йому добре «без ницості і підлотності», він «романтик без обмантики», у спадок дід заповів йому «кров чисту отченашну щоб такою ж доніс її внукам не піддавши відбіленню днів…», а його Граалем, символом життя є «біла райдуга…. Біле полум»я серця, що ніхто не погасить».

 Урочиста передача до ЦДАМЛМ України особового фонду видатного диригента Натана Григоровича Рахліна та презентація книги «…И мне остается целая жизнь», присвяченої пам’яті відомого екскурсовода, києвознавця Леонори Натанівни Рахліної

У четвер 18 грудня 2014 року о 15.00 у конференц-залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України в рамках літературно-музичного проекту «Мистецькі зустрічі в архіві-музеї» відбудеться урочиста передача на державне зберігання особового фонду видатного диригента, народного артиста СРСР Натана Григоровича Рахліна (1906–1979) та документів відомого екскурсовода, києвознавця Леонори Натанівни Рахліної (1934–2006).

ЯРМАРОК  «РІЗДВЯНИЙ АРСЕНАЛ»

Дати проведення: 17 - 21 грудня  2014 року

Місце проведення:  Мистецький Арсенал

Початок роботи:  17 грудня  з 15:00 до 21:00

Офіційне відкриття :  17 грудня  о 18:00

Організатори  проекту:

НКММК «Мистецький Арсенал»,

Благодійний фонд «Мистецький Арсенал»

Щораз бентежить душу те Різдво,
Лишень вартує спогадом торкнутись,
Де ми малі з сестричкою удвох
Несем вечерю дідові й бабусі.

Ось підоспіли чудо-калачі,
Гарячі ще (сестра на пальці дму̀ха).
Їх мама щойно вийняла з печі,
Тож ми на них злеті̀лись, наче мухи.

Он на долівці зачекавсь дідух,
І у світлиці терпко пахне сіном…
Он я смакую смажений пампух,
А їх ще повна миска на колінах.

Он тато йде із оберемком дров,
Печі̀ не гоже нині остигати…
Він їх багато, знаю, наколов –
Тож буде тѐпло нам, малим, у хаті.

А ось ялинка прибрана сія`,
На роль сніжинок прислужилась вата.
До столу йде з молитвою сім’я
Вечеряти, а там – колядувати.

Палає свічка посеред стола,
Як оберіг наш при Святій Вечері…
На небі перша зіронька зійшла –
Різдво Христове стукає у двері…

© Надія Бойко, 13.12.2014