Цього чоловіка на вулицях Хмельницького видно ще здалеку. Кремезний, високий, незвична зачіска темного волосся, ще з молодих літ носить пишні вуса. Ступає тихо, спокійно, наче боїться розбудити маленьку дитину, наче боїться сполохати пташку. Це Іван Пустовий. 

І лише приглянувшись пильніше, помітиш, що в душі у цього чоловіка звучить і сміх дитини, і щебет пташки, і шелест першої трави, і соннепозіхання комашини - увесь-всенький світ, що оточує нас, у серці Івана бринить піснею, музикою, неповторною симфонією буття. Щогодинно, щохвилинно, навіть уві сні він зазбирує ті дивні звуки, вистроює їх у тільки йому відомий порядок і віддає людям новими піснями, етюдами, неповторними музичними супроводами, аранжуванням.

Германов

«А що ти зараз читаєш? Така книжка велика!» - спитала Раїса Іванівна, підтягнувши на перенісся сонцезахисні окуляри.

«Гемінґвея!» - відповів я.

«О, Гемінґвей! Я б з ним хоч цілу ніч провела!» - захоплено відреагувала літня жінка, яка допомагала своїй мамі розчищати зруйнований Хрещатик.

Писати про те, як день по дню змінюється світ, непотімно для ока, повільно вкриваючись жовтогарячою забарвою. З понеділка вже вересень. Осені п’ята доба. Писати про те, про що ніколи більше не напишеш, щоб запам’ятати ці кілька днів, лишити в своїй пам’яті.

«Гарних вихідних, Раїсо Іванівно!» - сказав я, відкривши книжку.

Інженерка надпохилого віку всміхнулася: «І тобі!»…

Германов

Чорним мітником на паперовому клапті нехлюйливо надряпано «Завоз хлєба». До цієї новісінької ятки, що відгонить фарбою, гачкувата черга. Скоцюрблена бабця обіч скляних дверцят простягла ківшик долоні. Оддалік розквітлий на Благовіщення абрикос.

«Мамо, це хом’ячки!» - скрикнуло трирічне дівча, пестячи пучечками сірі хутряні кім’яшки на вербовій гілці.

Жінка щасливо всміхнулася до доні. Переходні.

Раптові плаксивиці. Важкі дощові краплі деруть з розквітлого дерева скамузь. Янголя обвило садовину крильми. Нібито кличе до раю, припрохає. Горобець видзьовбує подрібнену скаралущу брунатної крашанки. Вискіт тролейбусних гальм. Хлопча із черги склало пальці дощечкою й цілиться в пасажирів. Намарило щось, примружилося, навівши гаківничку на людей.

З експрес-перукарні мимрить радіо. Продавчиня заморожених напівфабрикатів почухала позавуш рудого смугастого кота. Той примружився й вистрибцем буцнувся в її долоню. Фарбована білявка з гуркотом потягла вгору ролетну фіранку. Небо ніби закидано зужитими зимовими одностроями. Важкі памеги міняться линявими камуфляжними плямами. Небо христосається із землею цілунками раптового дощу, збиваючи присок цвіту.

Сергій Дзюба, Ірина Кулаковська. Потягуськи : Роман-серіал для дітей. – Канада, Торонто: Видавництво «Litsvet», журнал «Новий Світ», 2016. – (Серія «Лауреати Міжнародної літературної премії імені Ернеста Хемінгуея»). 

Дитяча книжкова полиця, здається, завжди недостатня. І чекає чогось нового. Цікавого й оригінального! І якщо оце, щось нове, своїм легким, дотепним та захоплюючим сюжетом, манливими ілюстраціями, вдалою композицією видання захопить маленьких читачів з першого погляду, першої зустрічі, то праця письменника потрапила в десятку щирих дитячих сердець і досягла своєї відповідальної місії. До полички таких захоплюючих нових видань для дітей хочеться долучити оригінальний дотепний роман у легких новелах «Потягуськи». Він сприймається як веселий серіал для дітей.

Цей роман знаного українського поета, прозаїка, громадського діяча Сергія Дзюби, створений у співавторстві з цікавою письменницею Іриною Кулаковською, нещодавно ошатно видрукували в авторському перекладі у Канаді, в серії «Лауреати Міжнародної літературної премії імені Ернеста Хемінгуея». Цю заслугу і, як результат, вдячність захоплених читвом діток та їхніх батьків узяли на себе відоме видавництво «Litsvet», популярний журнал «Новий Світ», зокрема, головний редактор цього часопису Олена Жукова та заступник головного редактора Михайло Співак. Вони – письменники, а пан Михайло ще й редагує цікаву місцеву газету.

Микола Славинський, відомий український журналіст і письменник, секретар НСПУ, голова творчого об’єднання пригодників та фантастів,  віднедавна взяв на себе нелегку ношу – очолив видавництво Національної спілки письменників України "Український письменник", життєздатність якого через певні обставини доводиться відроджувати з нуля.

– Пане Миколо, що спонукало Вас до цього рішення?

– Пропозиція голови НСПУ Михайла Сидоржевського. До розмови з ним наводив лад у своєму садку,  навіть і на думку не спадало, що незабаром із колегами  прибиратиму – в буквальному значенні цього слова – захаращене макулатурою  приміщення видавництва. Сталося це після того, як  восьмого квітня нинішнього року ухвалою правління Спілки мене затвердили на посаду директора. Та знаєте, в житті все якось так ведеться – мріяв про філологію, але, на щастя (сьогодні  в цьому певен), склалося так, що закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка й відтоді все життя – в журналістиці. Думав повернутися після навчання на рідну Кіровоградщину, та вже після другого курсу мене запросили працювати в київську газету „Молода гвардія”, і я назавжди залишився у столиці...

5 червня в приміщенні київського театру «Класик» на Подолі відбулася прем’єра вистави «Розваги янголів або Надзвичайна пригода у дощ» за комедією Анни Багряної «Боги вмирають від нудьги».

Вистава була поставлена театром Лірики та Драми «ТЕЧІЯ» під керівництвом Наталії Морозової-Шимади. Режисер вистави – Анатолій Суханов.

Актори – Наталія Морозова-Шимада, Валерій Смаль, Олег Руденко, Анна Арні. Гучні безкінечні оплески від вдячних глядачів і букети квітів - свідчення того, що прем'єра вдалася!

П'єса Анни Багряної "Боги вмирають від нудьги"  - комедія на одну дію. Вже була перекладена й опублікована болгарською, македонською та сербською мовами. 2015 р. - дипломант конкурсу української комедії «Золоті оплески» (Чернівці). 

Наприкінці 2015 року вийшов друком третій номер альманаха «Горлиця». У виданні опубліковано твори учасників та друзів літературної студії «Горлиця».

Пропонуємо до уваги читачів твори Тетяни ВОЛОДАЙ, які увійшли до альманаха.

Тетяна ВОЛОДАЙ – член Національної спілки письменників України, авторка шести поетичних збірок, лауреат премії ім. В. Самійленка.

Поміж святими лісами кобзарськими шляхами несли до людей правду та величну історію українського народу кобзарі.Оці незрячі гомери завжди відкривали очі зрячим людям.Осліплені в полонах та битвах козаки йшли перед козацьким військом з кобзами, піднімаючи людей на боротьбу. Ця прадавня традиція праукраїнців жива і сьогодні. На початку минулого століття Олександр Корнієвський, у містечку Мена на Чернігівщині, створив новий музичний інструмент — хроматичну концертну бандуру. Він взяв за основу кобзу Терентія Пархоменка (якого на тридцять дев'ятому році життя у 1911-му жандарми прибили) і добавив поміж струнами півтонові приструнки. Значно збільшив кількість струн, придумав і поставив на струнах демфер-перемикачі. Так сто років тому в Україні з'явився новий інструмент. За свої винаходи, майстерну гру на бандурі та крамольний інструмент він понад двадцять п'ять років загартовувався по сибірських таборах-лісах. 

11 червня (у суботу) 2016 року відбудеться V Всеукраїнський сільський фестиваль народної творчості «Катеринина пісня», присвячений памяті народної художниці України Катерини Білокур. Місце проведення – с. Богданівка Яготинського р-ну Київської обл. Організатори фестивалю «Катеринина пісня» – Виконавчий комітет Богданівської сільської ради, народний аматорський фольклорно-етнографічний ансамбль «Берегиня» за підтримки Яготинської районної державної адміністрації, Відділу культури національностей та релігії Яготинської РДА, районного Будинку культури , меморіального Музею-садиби К.В.Білокур, редакції районної газети «Яготинські вісті».

Світлана ПАТРА, журналіст-фрілансер Імідж-центру Університету «Україна» стала першим переможцем проекту #‎BeEuropean, який був організований Міністерством закордонних справ України, Представництвом Євросоюзу в Українірадіостанцією «Радіо ЄС – Європейська станція», сайтом «Європейська правда» . Вітаємо!