1

Цей раз гора дихала помаліше – хоч вітер ніби і справився дмухати поміж смереки, хоч і трава нашорошилася хижачкою, хоч, ніби, й вечір. Блідавий молодик розбовтав потемки – бо так йому добре, а вітер може би й завертав хмарами – але притих. 
Боса нога крок почерез крок перебирає присохлу траву – ще трохи. Стала би ти, Дарочко, та віддихалася трохи. Стала би… Нога чує траву, а трава чує легоньку ходу – то і не сердиться. Іди, молодичко, іди.

Про книжку Олега Гончаренка «Я прощу вас — живіть!» (2016)

Підзаголовок цієї книжки — «Роман-щоденник, хроніки славного міста Світайгорода та прилеглої провінції Трої» — наштовхує на цікаві роздуми про її жанр. Я не можу назвати жодного роману, виконаного в жанрі щоденника. Є чимало творів, у яких щоденник героя використовується як художній прийом. Далеко можна не ходити, а вказати на класику: «Щоденник Печоріна» в романі М. Лермонтова «Герой нашого часу». Але ж усі розуміють штучну природу цього прийому.

Германов

- А хто твої батьки?, – грайливо спитала чорнява стебелиста дівчина, перевела подих і трошки зіщулилася, обійнявши себе навхрест.

- Мої батьки… мої... гм... їх уже нема. – відповів з нетривкими паузами.

Усмішка лишалася на моїх вустах. Сказав майже пошепки, взявши її долоню.

- Вибач, будь ласка…

- Нічого… Гм... все добре... Тато грав на трубі. Гарно танцював. Працював, як би це пояснити, з «літаками» чи біля літаків. Приборист, потім інженер. Щоб легше було пояснити, завжди кажу: «Був «льотчиком»! А мама його дуже кохала і писала вірші. Батько був дуже розумним, бо неймовірно швидко й легко розв’язував мої задачки з математики! Я мало в тому петрав. Він навіть в Антарктиді побував! Уявляєш? В умовах полярного холоду випробовували АН-28, який ще до того обслуговував радянську антарктичну експедицію, - з усмішкою проказав я.

Напередодні  Дня захисту дітей, 30 травня, в столичному Планетарії пройшов зірковий благодійний концерт для дітей-сиріт,  дітей воїнів АТО та вимушених переселенців «Назустріч мрії». Організатором заходу виступила заслужений діяч естрадного мистецтва України Неллі Погрібна та школа естрадного виконавства Dream School, захід пройшов за підтримки Університету сучасних знань, Благодійного фонду «Соняшник», Міжнародної Федерації Жінки за мир у всьому світі та PR&Event agеncy GLORY. 

Головна мета заходу – підтримати дітей, які разом із батьками були змушені покинути рідний край. Благодійний концерт під керівництвом Нелі Погрібної об’єднав багатьох українських, грузинських,  франзузських артистів та юних і талановитих учнів школи естрадного виконавства Dream School. Почесне слово сказав президент Університету сучасних знань, доктор філософських наук, профессор Кушерець В. І.

22 червня у Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику М.Коцюбинського відбулася презентація нової книги письменниці, журналістки Тетяни Череп-Пероганич «Осінь дорослої жінки».

Затишна зала музею цього дня зібрала у своїх стінах дружнє коло людей, яким небайдужі натхненне поетичне слово і щира українська пісня. Пані Тетяна вразила гостей зустрічі не лише яскравими поезіями, у яких так легко і надзвичайно відкрито втілені найпотаємніші переживання жіночого серця, думки про повсякденне і вічне, але поділилася власними поглядами на життя, та навіть залучила гостей зали до оригінального поетичного спілкування. У ході поетичного діалогу глядачі долучилися до прочитання авторських віршів і спробували самостійно дати відповідь на поставлені в них непрості життєві питання.

17 червня у кінотеатрі «Україна» відбувся Вечір пам’яті з нагоди 75-річчя з дня народження Івана МИКОЛАЙЧУКА, яке видатний український актор, режисер і сценарист відзначив би 15 червня, та показ відреставрованої версії кіношедевру Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою».

 Захід організовано Державним агентством України з питань кіно за підтримки піар-агенції «ВАВІЛОН». Ведучим Вечора був Народний артист України Остап Ступка. Батько Остапа Богдан Ступка є одним із головних акторів фільму, що став для нього дебютом у кінематографі.

Урочистий вечір відкрив Віце-прем'єр-міністр України В’ячеслав Кириленко, який ініціював перейменування однієї із вулиць Києва на честь Івана Миколайчука та будівництво пам'ятника йому у сквері поруч з будинком, в якому в останні роки свого життя жив кіномитець.

Класиків потрібно читати й перечитувати. Таких, скажімо, як Нечуй-Левицький, Панас Мирний, як Олександр Кониський: Іван Франко, оглядаючи українську літературу кінця позаминулого століття, за рівнем популярності серед українців назвав саме цих трьох письменників. А ще тому, що Кониський написав слова неофіційного гімну нашого народу, який «завів на ноти» Микола Лисенко: 

Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни. 

Лист-прохання

20 серпня 2016 року відбудеться І Всеукраїнський фестиваль любовної лірики та авторської пісні про кохання "Мовою серця", заснований творчим подружжям з м. Івано-Франківська Ольгою та Романом Бойчук спільно із Івано-Франківським обласним об’єднанням Всеукраїнського товариства "Просвіта" та за сприяння Івано-Франківської обласної спілки письменників України.

В рамках фестивалю організаторами уже оголошено поетично-пісенний конкурс у трьох номінаціях. Якщо спочатку це була тільки грандіозна ідея, то сьогодні, з огляду на отриману кількість конкурсних робіт із більш ніж 15 областей України, цей творчий задум талановитих людей набув широкомасштабного вираження і вже зараз заполонив чималий простір в літературних колах, у соцмережах та засобах масової інформації.

Відвертість авторки. Це – чи не головна риса нової збірки відомої поетеси Тетяни Череп-Пероганич “Осінь дорослої жінки” (Київ: Український письменник, 2016. – 112 с.). І не просто відвертість. Я б сказав навіть: оголеність почуттів і думок. Майже на крайній межі. Без боязні розкрити таємниці свого щастя.

Мовляв, ось така я є. Без ширми. Без маски. Без фальші. Хочете – сприймайте, хочете – любіть, хочете – ні. Але прикрас, штучності я принципово не визнаю. Мій девіз – правда. Вона притаманна мені органічно, тож я дарую її людям. Саме правда – кредо і на будень, і на свято. І солодка, і пекуча. Звичайно, я люблю красу, як кожна нормальна людина. Але правда для мене – істинніша від краси. Таким кредо творчості авторки були позначені й усі шість її попередніх збірок, що побачили світ від 1996 року. Але на повен голос правда – стосовно і себе, й інших зазвучала у цій, найновішій книжці. Правда пам’яті. Правда війни (ніколи б її не знати!). Правда кохання. Надаю слово пані Тетяні.

Отже, правда пам’яті: