Два кредо у житті я маю:
Коли свічу я іншим, то сама згораю.
Ця мудра істина стара,
І клятву Гіпократа я колись дала.
А ще, що «треба жити кожним днем,
І не чекать омріяної дати,
Горіть сьогоднішнім вогнем,
Бо «потім» може й не настати».
В мене є сторона одна,
Рушникова, дощами вмита.
Її чиста душа співа,
І назустріч вітрам відкрита.А вона із пшеничних полів,
Із блакиті ще чистого неба,
І лелечу долю-сім’ю,
Із любові, створити їй треба.Вона дихає лісу грудьми,
Київ-місто – її добре серце,
Гори в задумі, як діди,
Море чайкою відгукнеться.Ще Дніпра в ній широкий путь,
І Донбасу обличчя суворе,
Бджоли з соняхів мед несуть,
Ще красиве природи в ній лоно.Ось такій, як легенді-пісні,
З відголосками битв та боїв,
Як весняній дівчині-вишні
Дам вінок із найкращих слів.
Мої слова тобі, народний батьку!
До 200-ої річниці перевезення
мощей Т.Г.Шевченка в Україну
Ой, гляну я, подивлюся
На той степ, на поле:
Чи дасть Бог милосердний
Хоть на старість волі.
(Т.Г.Шевченко)І дав нам Бог сьогодні волю,
Бо милосердний, бо благали:
«Просіть і дасться вам по вірі вашій" -
Так праотці колись казали.– А воля де? Конає хвора
Під тином жида й москаля.
Покриткою блукає доля
Голодна, боса, без гроша.Та воля - мрія українців -
З колін підняти честь життя,
Як біль кровавий світом бродить
І не знаходить майбуття.
(19.11.1875 – 25.12.1947)
У листопаді маємо день народження визначної українки Катрі Гриневичевої, а на грудень припадає річниця її смерті. На жаль, сучасне українське суспільство мало уваги приділяє цим датам, а молоде покоління поголовно нічого не знає про цю непересічну письменницю й патріотку, народну вчительку і видатну діячку загального поступу українства. А доля призначила їй вражаюче незвичну роль в українській історії! Тож звернімо погляди до небуденної її долі, величної і трагічної.
Бабине літо
Наше кохання
Заплуталось у павутинках
Бабиного літа...
Почуття захотіло
Упіймати останній жар
Осіннього сонця,
Зігрітись і насититись
Ним по самі вінця
Втомлених сердець.
ВЕРБНІ ДЖЕРЕЛА
Верба в Україні є символом
її чарівної природи і трагічної долі.
З народного писання
Безкінечні степ й запорізька гребля,
Безкінечні рід й прадідівська кров...
Як бійці з імли, поставали верби –
Вартові Землі стережуть Дніпро.А покрай ріки – цугом – їх коріння,
Сплетене щорік тисячами вен.
В вербницю вони гомінким цвітінням
Провіщають нам небо громове.З деревних рослин – перші одягають
Листяне вбрання, й кобзи з них такі –
Досі ще гудуть в козаків-Мамаїв,
Гру перейняли – наші козаки.
«Восьме чудо»
(муз. і сл. Олени Швець-Васіної) у вик. дуету «ВаЛена»
(есе)
Маленька дівчинка на колінах у тата…
Колеса крутяться і крутяться, не зупиняючись… Крихітка з блакитними очима посміхається – так їй затишно на колінах у тата.
Тато впевнено керує своїм транспортним засобом, шукаючи поглядом знайомий парк.
«Ма-а-а-а», «Мам-м-ма», «Мамо», «Мамуся»… Ці набори звуків, а згодом і слова наглядно ілюструють еволюцію розвитку мовлення кожної окремої людини. І ці звуки, ці слова адресовані одній людині – Мамі. Тій, кого дитина бачить чи не першою у своєму житті. Тій, для кого дитина існує вже тоді, коли інші, можливо, ще навіть не здогадуються, що вона тільки має народитися…
Ким же є для людини мама? Вона дає наснагу на подальше життя, допомагає дитині в усьому, що та робить. Навіть, якщо дитині вже років так 30, а то й більше. Навіть, якщо іноді друзі та інші родичі не розуміють, навіщо така допомога. Мама знає, навіщо. І дитина, у більшості випадків, теж знає. І цінує мамину допомогу.
Присвячую Лесі Українці
Вона, мов гострий меч, кувала слово.
В її душі горів палкий вогонь.
Краса життя була їй за основу.
Його в Землі взяла, мов з матері долонь.
Їй стало до снаги з колін підняти,
Своїм віршем дістати душі з дна.
І вже ніхто не зможе відібрати
Те Слово-крицю, що дала вона.
Хай що не принесе підступна доля,
Але не загасити їй вогонь.
Бо слово Лесі викувало Волю.
Візьму її із сильних цих долонь.
***
Життя вирує рік за роком,
За весно-днем йде літня ніч.
Ти щось забудеш ненароком,
− Все нагадає сяйво свіч.