Інна Руснак – молода буковинська журналістка і письменниця, жителька Новодністровська. Авторка книг «Трагедія закоханого серця», «У віршах захисту шукаю» та рукописної збірки «Пустеля самоти». Член Національної спілки журналістів України. Щира патріотка і просто вродлива жінка, яка знає, що змінити світ на краще можна тільки терпінням і добрим особистим прикладом.
***
Не шукай в серці більше любові,
Бо ти витесав з нього алмаз.
Вже нема там тепла, а ні крові,
Лише камінь – холодний, як час.Не шукай у очах сліз чекання,
Сліз розлуки і сліз самоти,
Бо краплина упала остання
І розбилась об біль на шматки.Не шукай в почуттях всепрощення,
І пощади даремно не жди,
Бо я зникла. Моє одкровення
Не зігріє тебе, як завжди.
Забуттям перекресли адресу,
Що колись наші звела путі.
Для святого кохання воскресну
Знову в іншому, може, житті.
* * *
Піду по дорозі, піду край села –
Сьогодні щось сумно, побуду одна.
Не хочу ділити печаль між людьми,
Розвію по полю – сумуйте лани.Спитаюся вітра: «Де милий мій з ким?»
Озветься брат-вітер, що він не один.
Якщо має щастя – пробачу, Бог з ним,
Його ж полюбила я саме таким.Піду по дорозі, піду край села,
Шепоче діброва, не сплять болота.
Вони допоможуть позбутись нудьги,
Мені заспівають на всі голоси.
Присвячується захисникам Донецького аеропорту – бійцям кіровоградського спецназу.
Автор слів і виконавець – Василь Лютий.
Автор аранжування і монтаж відеоряду – Григорій Лукяненко, гурт «Рутенія».
"Тому ми поговоримо про нові санкції, оскільки нам здається, що внесок Росії для досягнення миру недостатній"
Ангела Меркель
Внесок Росії у мир – очманіти!
На попелищі димиться зола…
“Ми поговорим…” – наївні, як діти.
Хижо сміється імперія зла.Гірша ординців, що вийшли на лови,
Підла й брехлива колишня “рідня”,
Здохни, проклятий орел двоголовий,
Що напувається кров’ю щодня!
Журналістка Хмельницького радіо Раїса Токар розпочала цикл радіопередач за матеріалами звукового диска «Світло моєї душі».
Перша передача вийшла в понеділок 9 грудня 2014
Я не знаю, чи колись моє ім’я буде відомим….
Мене немає серед урядовців, посадовців, тих, чий обов'язок є працювати на військо і хто нічого не робить просто так, без розголосу та піару.
Можливо, я ніколи не отримаю жодних посад…
Я тільки приходжу і роблю те, що можу.
Просто, бо я люблю цих хлопців, які так відважно ідуть під кулі, захищаючи те, що являє собою одну із найвищих цінностей людини – Свою Батьківищну.
Я роблю звичайні речі – приношу їжу, ліки, одяг, підтримую добрим словом, чергую на пункті збору.
ПЕРЕМОГА
Коли ми разом – грізна сила,
Хоч тяжко і гірка ціна,
Свободі не обріжуть крила,
Не обведе густа мана.Не можна далі без уваги,
І вперто йти в глухий ігнор,
Коли волає «допомоги»
Багатолюдний слізний хор.Та ось нарешті перемога.
Її чи втримає рука?
Забудуться усі тривоги,
Бо злу прийшов нарешті крах.
ВІТЕР
Паперове свято на семи вітрах,
Неба барви втратив однокрилий птах.
Цвях забитий в груди не пече уже.
Забуття не буде від палких пожеж.
УКРАЇНІ
в річницю Чорнобиля
(1986 – 1996)
Моя засмічена земля
моя засмучена країна…
Дивлюсь на тебе не здаля,
живу з тобою, Україно.Я воду п’ю з джерел твоїх,
годуюся iз твого поля,
i не сховаюся вiд лих,
якi тобi судила доля.Од тебе хмар не вiджену —
якби ж могла! Та сил не стане.
Багатшi є, але одну
тебе люблю, як донька маму.За всi грiхи мене прости.
I — з колоска твого зернинку —
обережи i захисти
мою онуку, українку…
ДУМКИ ПРОТИ НОЧІ
Я дочка України
Я часто бачу в снах поля,
Поля, у рідному селі,
Жита, калину і ромашки при долині.
У гречці десь бринить бджола,
В садах щебечуть солов"ї,
А в небесах ключі курличуть журавлині.
Я вийду, стану на межі,
Підніму руки в небеса
Неначе пташка,що в політ зібралась, вільна,
Від щастя тепло на душі,
І сльози радості в очах,
Я горда тим, що є дочкою України.
На повні груди я вдихну,
І наберу квіток в житах,
Їх віднесу до обеліска під горою.
Там земляки мої лежать,
Вони упали в цих полях,
Щоб жили в мирній Україні ми з тобою.
Пропоную послухати знамениту «Черемшину» у виконанні молодої співачки і композитора зі Львова Ярини Білецької, а далі прочитати історію створення пісні та переглянути відезапис одного з перших виконань 1965 року.
Влітку 1964 уродженець і мешканець селища Вашківці Вижницького району Чернівецької області, Микола Юрійчук, якому на той час було неповних 27 років приніс своєму односельцеві Василеві Михайлюку, який тоді мав уже 35 і працював художним керівником районного будинку культури, вірша із довгою назвою «Всюди буйно квiтне черемшина».
А я уже втомилася від вбивств
І катаклізмів, хоч людей так шкода,
Але потік насилля захопив
Життя й ефіру простір як погода.Той вбив, а той все бачив і мовчав
Боявся мабуть, може, був байдужим…
А той свою сусідку ґвалтував,
Бо знав – вона мовчатиме натужно.Роками так мовчатиме вона…
Мовчатиме, бо, бачте, сиротина…
Щоб не сказали, це ж її вина,
А не його – як можна – це ж мужчина.