Креативна і цікава героїня порталу «Жінка-УКРАЇНКА», майстер петриківського розпису з Дніпропетровська Вікторія Тимошенко не перестає дивувати. На початку лютого виставка її робіт та ляльок-мотанок від майстрині Н. Л. Сердюк, відкрилася в Дніпропетровському медичному училищі.

Сама ж художниця не тільки прийшла сюди продемонструвати красу створену власноруч, а й вирішила зробити пам’ятний подарунок, залишивши свій творчий автограф на стінах бібліотеки закладу та в кабінеті української мови.

Рідна земля – кожен з нас бачить її у своїх кольорах і образах. Зазвичай вони світлі і яскраві. Бо це те, що зігріває, надихає, дає надію.

Художниця Оксана Грек щойно завершила роботу над картиною «Моя земля». Бачить її саме такою.

На цій картині немає лиха. Хочеться вірити, що й з усієї української землі воно зникне раз і назавжди. Аби тільки якнайшвидше!

Верховна Рада підтримала у другому читанні законопроект №1317 щодо захисту інформаційного телерадіопростору України За відповідний законопроект разом з декількома поправками проголосувало 239 народних депутатів з 226 необхідних.

Один з авторів законопроекту, голова комітету з духовності та культуриМикола Княжицький підкреслив, що прийняття цього законопроекту є принциповим, адже російські серіали пропагують армію агресора.

"Логіка нашого закону полягала в тому, оскільки 30% російських продуктів виробляються в Україні та в інших країнах, що ми обмежуємо всю продукцію незалежно від походження, якщо вона пропагує російську армію. Це стосується лише фільмів після 1991 року", - сказав Княжицький.

Віце-прем'єр-міністр - міністр культури України В'ячеслав Кириленко вважає, що варто обговорити питання, аби Шевченківську премію вручали не щорічно, а раз на три роки. Про це він зазначив під час брифінгу, передає кореспондент УНН.

Він розповів, що цього року відбудеться вручення Шевченківської  премії.

"Її розмір не змінювався, і не думаю, що ми зможемо відкоригувати її у бік збільшення. Хоча варто обговорити пропозиції, які лунають, що, приміром, Шевченківська премія як премія номер один в Україні може вручатися і не щороку, а, скажімо, раз на три роки з метою підвищення ваги цієї премії у суспільній свідомості", - розповів він.

Зміст журналу «Бористен» за січень 2015 

• Живопис як благодійність
• Названо лауреатів міжнародної Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша за 2015 рік
• Ліцей інформаційних технологій при ДНУ імені Олеся Гончара визнаний однією з найбільш інноваційних шкіл світу
• У нашій пам’яті, в наших серцях;
• Зима подарувала лижні перегони
• Десять заповідей Божих
• Театр одного актора «Крик» відзначив 25-річчя;
• На засіданні вченої ради НГУ
• Від Краматорська до Сум – об’єднані «Театральною сесією-2014»
• Економісти ДНУ формують інтердисциплінарну аспірантуру в Польщі

Олександр Кобиляков народився 24 вересня 1978 року, в місті Петропавлівськ-Камчатський, в сім'ї військовослужбовця. Українець, більшу частину свого дитинства прожив у Харківській області.

Її автори – військові журналісти Західного регіонального медіа-центру Міністерства оборони України та газети «Народна армія».  Книга з художньо-документальних нарисів (так визначили її жанр) має назву «Вклоняємось доземно українському солдату». Матеріали у неї, за словами підполковника Володимира Скоростецького, одного з авторів, готували у червні– серпні минулого року, буваючи у найгарячіших місцях  на сході України.

«Проект унікальний, бо це – жива історія. На фоні того, що зараз багато різних думок про проведення АТО, ця книга дозволить доторкнутися до історії кожного бійця, який зробив свій вклад у захист рідної землі», – зазначив Володимир Скоростецький.

Марія Панасюк з Нетішина покинула все, аби знайти свого 20-річного сина, який зник в зоні АТО. Дізнавшись, що її Андрій знаходиться у сепаратистів, жінка поїхала на Схід. Сім діб Марія була у полоні, але не зламалася, вона готова була віддати життя заради спасіння своєї дитини.

Серце болить неспинно – наче то рана:
знову дивлюсь новини з телеекрана.
Хоч зареклась вмикати, та не витримую…
Доки ж катам знущатись над Україною?!

Скільки сьогодні вбито, скільки поранено,
скільки сльозами обмито маминими…
Скільки в бою запеклім в лютій тій зоні,
скільки в земному пеклі – в дикім полоні…

Злість розповзається світом, Боже – ти знаєш! –
гинуть найкращі діти нашого краю.
Щось незбагненне коїться. Середньовіччя!
Тільки змінилася зброя, та не обличчя: