Її автори – військові журналісти Західного регіонального медіа-центру Міністерства оборони України та газети «Народна армія».  Книга з художньо-документальних нарисів (так визначили її жанр) має назву «Вклоняємось доземно українському солдату». Матеріали у неї, за словами підполковника Володимира Скоростецького, одного з авторів, готували у червні– серпні минулого року, буваючи у найгарячіших місцях  на сході України.

«Проект унікальний, бо це – жива історія. На фоні того, що зараз багато різних думок про проведення АТО, ця книга дозволить доторкнутися до історії кожного бійця, який зробив свій вклад у захист рідної землі», – зазначив Володимир Скоростецький.

Марія Панасюк з Нетішина покинула все, аби знайти свого 20-річного сина, який зник в зоні АТО. Дізнавшись, що її Андрій знаходиться у сепаратистів, жінка поїхала на Схід. Сім діб Марія була у полоні, але не зламалася, вона готова була віддати життя заради спасіння своєї дитини.

Серце болить неспинно – наче то рана:
знову дивлюсь новини з телеекрана.
Хоч зареклась вмикати, та не витримую…
Доки ж катам знущатись над Україною?!

Скільки сьогодні вбито, скільки поранено,
скільки сльозами обмито маминими…
Скільки в бою запеклім в лютій тій зоні,
скільки в земному пеклі – в дикім полоні…

Злість розповзається світом, Боже – ти знаєш! –
гинуть найкращі діти нашого краю.
Щось незбагненне коїться. Середньовіччя!
Тільки змінилася зброя, та не обличчя:

Переможцями традиційного щорічного конкурсу імені Олеся Гончара журналу «Бористен» в 2014 році визнані:

Іван та Маруся Гнип ( Каліфорнія, США) – за багаторічний патронат у проведенні молодіжного патріотичного конкурсу свого імені на шпальтах щомісячника «Бористен» .

Як виявилося,  не дуже просто   і не дуже  легко  написати рецензію на «Просторовірші».  «В обличчі  розбитих небес-весь космос». Спробуй, опиши  його, оцей  весь  космос, а , тим паче, рецензуй! В кожному  вірші  поета – намагання досягти вершини, хоча  й зветься вона   по-різному:

«край, де  із хмар  вилітають лелеки», «пролом у просторі»,  «наш космос».
Це – казка. Вже не дитяча, але  ще й не доросла. «Я збираю речі  в дорогу, щоб утілити ті  казки». Це – юначий максималізм. У казці можна  мріяти  «бути   чоловіком, коханцем, рекрутом»,  «можна бачити речі наскрізь», бачити, « як світло здіймається до космічного сонця і драбиною прямує до поверху, що вищий за космос».

Христо Черняев — болгарський поет, есеїст.

Народився 3 лютого 1930 року в місті Варна. Навчався в містах Бяла і Русе.

Автор тридцяти семи поетичних книжок та збірок есеїстики: «Лірика», «Життя, що не вмирає», «Далекі вокзали», «Срібні світанки», «Ґерґьовський дощ», «На березі Янтри», «Старопланіські дні», «Узбережжя», «Порадіймо літу», «Пісочний перстень», «Голодні вірші», «Багаття», «Вершинами і стежками», «Апостоли болгарського духу» та інших.

                   «А Васька слушает, да ест»
                              (Із байки «Кіт і Кухар» І.А.Крилова)

Кіт Вася слухає і їсть…
Йому давно уже начхати
На ізоляцію і злість,
На асамблеї і формати.

На Мінськ, Женеву, Астану –
Брехливе й підле, без моралі.
Йому б ще кістку – й не одну,
Паскудну морду суне далі.

І вже не муркотіння – рик!
(Довкіл сповняє диким ревом).
Не дали вчасно в зуби – звик,
І сам собі здається левом.

***

Мені наснились сині гори
І ліс старий, і дивна даль.
А під ногами шумне море,
Немов змива мою печаль.
А раптом сни бувають віщі,
І все це збудеться колись?
А поки я складаю вірші,
А під ногами - падолист. 
Я знаю, все це незбагненно;
Крізь пелену всіх сновидінь
Пливе блакитно-синє небо
Вже кілька тисяч поколінь...

***

(«Літопис самовидців: Дев'ять місяців українського спротиву» (2014)

Ніна Головченко