«Мелодія карпатської душі» — друга збірка поетеси Галинки Верховинки днями побачила світ у Чернівецькому видавництві «Друк Арт». 

Верховина – серце гуцульського краю, батьківщина багатьох талановитих людей. Серед них – самобутня поетеса, збирачка народного фольклору і карпатської старовини, українська берегиня Галинка Верховинка (Галина Яцентюк).

Дорогі навчителі, друзі та колеги! 

Посольство Королівства Бельгія в Україні, Редакція журналу іноземної літератури «Всесвіт», за підтримки Відділу поширення книжки та Міжнародного відділу Федерації Валлонія-Брюссель, Королівської академії французької мови та літератури Бельгії Національної спілки письменників України, Київського національного університету ім. Т.Шевченка
й Асоціації викладачів французької мови України

запрошують Вас на презентації спеціального бельгійського випуску журналу «Всесвіт», що відбудуться 16 листопада о 18 год. у конференц-залі Національної спілки письменників України (вул. Банкова, 2; 2 поверх), а також 17 листопада о 14.30 в Актовій залі Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (бул. Шевченка, 14, 2 поверх) за участю відомих українських та іноземних культурних і громадських діячів, науковців, письменників, перекладачів і митців. 

* * *

Мінімум, що Бог зумів надати,
З перекису водню, клаптя вати
Для латань пришвидшених влучань.
В розгалуженні каналів жовчних
Бажано пересуватись мовчки.
Депозитний долар чи юань
Не зупинять каверзних ревізій,
Не відмінять записів у книзі
Заперечень, скарг і побажань.
Мулько від поточних публікацій.
На вершках жирують папараці:
Блоги, інтерв’ю, репортажі.

У цьому невеличкому місті я оселилася недавно, тому майже нікого ще тут не знаю. Відомо мені тільки те, що в затишному будиночку, наприкінці вулиці, мешкає сім’я чарівників, а про них розповіла мені моя кішечка Найда. Ви, мабуть, подивуєтеся звідки ж я знаю кошачу мову? Справа в тому, що усі казкарі розуміють мову звірів, птахів, рослин, дерев, комах та плазунів. Уміють чути, про що говорять гори, ріки, вітри, тумани, сонце та зорі. Здогадалися? Так-так, я - Казкарка. Тому вмощуйтесь зручніше та слухайте, що вам розкажу.

Якось прийшла моя кицюня з прогулянки, всілася на канапі й почала неквапливо розповідати де була й кого бачила. Усі знають, що кішки гуляють, як самі собі знають, коли хочуть і де хочуть. Отож моїми дальніми сусідами, з розповіді кицьки, виявилися тихі та мирні люди з несподівано-дивними іменами: дядечко Сон, тітонька Дрімота, бабуся Позіхота та двійко хлопчиків-близнюків Сонько й Дрімко. Казка моя сьогодні про них.

10 та 11 листопада в м. Жовква Львівської області пройде перший кінофорум під назвою «Кіномаршрут». «Він спрямований на залучення молоді до кінопроцесу. Програма фестивалю побудована таким чином, щоб можна було якнайповніше продемонструвати кожну ланку кіновиробництва. На майстер-класах фахівці розкриють професійні секрети режисури та поділяться тим, як знаходити фінансову підтримку для дебютних проектів», – зазначає  директор та засновник «Кіномаршруту» Олеся Новосад.

Тетяна Винник — громадський діяч, письменниця, журналіст, перекладач. Людина, яка приділяє багато уваги розвитку культури і суспільства не тільки сіючи добро і світло в своїх книжках, але й ініціюючи благодійні акції. Але про все більш детально в інтерв’ю з Тетяною спеціально для сайту ngo.zp.ua.

– На Запорізькій книжковій толоці ви презентували книжку «Прокинусь живою». Звідки така назва?

– Ця книжка була пророчою. Мені тільки нещодавно батьки сказали, що після моєї аварії лікарі говорили: аби з подібними травмами людину привезли місяців п’ять тому, то не врятували б. Війна навчила лікувати, адже у лікарні Мечнікова (Дніпропетровськ), де я лежала місяць, лікарі останні два роки борються за життя бійців. Бути живою, «прокинутись живою» – означає не втратити людської подоби. У цій книжці багато цитат зі Святого Письма, віршів про смерть і життя, про любов як чи не єдину форму буття, що сповнює це життя сенсом. Про виклик, який життя кидає смерті. Є переклади з англійської, болгарської та російської.

Випадковостей у житті не буває! Усе, що стається, має свій зачин, розвиток і мету. Навіть якщо мета не одразу очевидна, чи дорога до неї здається надто горбистою, або й взагалі вбачається дорогою в протилежний бік. Проте випадковостей у житті не буває – все закономірно! Місяць тому, призначаючи чергову дату поїздки в АТО (для мене – вже сьому), я цілком випадково назвала: 3 листопада. Як з’ясувалося згодом – день артилерійський військ. Якщо врахувати, що головною ціллю нашої поїздки була артилерійська частина, де командир – хмельничанин полковник Валерій Лесков, то можна лише порадіти тому, що хтось незримою рукою спрямовує нас на певні життєві повороти, заради спільної мети і майбутньої спільної перемоги.

8 листопада, напередодні Дня української писемності та мови, члени «Літературного форуму» та шанувальники українського поетичного слова зібралися в затишній і завжди гостинній бібліотеці сімейного читання імені Садріддіна Айні, аби поспілкуватися, поділитися новими творчими здобутками, обговорити хвилюючі усіх проблеми в суспільному житті, зокрема, мовне питання.

Модерувала зустріч голова правління Літфоруму Тетяна Іванчук, яка розпочала його словами Василя Захарченка, про те, що рідна мова дається народові Богом, а чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів. 

Думки виступаючих дещо різнилися щодо української мови, але всі були спільні в тому, що саме українці повинні  бути господарями на своїй землі, щоб нас поважали як націю, як мудрий і мужній народ. 

1 листопада 2015 р. наша країна відзначила День працівника соціальної сфери. Це професійне свято працівників територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради. На заході, присвяченому цьому празнику, директор терцентру Біневська Н.В. промовила: «Соціальна робота – це мистецтво утішити обездолених людей, розрадити, допомогти зорієнтуватися у важких життєвих обставинах, прийняти на себе негатив невдоволеності громадян своїм матеріальним становищем. День працівника соціальної сфери – професійне свято, яке по праву належить тим, хто виявляє милосердя, створює добро не лише по службовому обов'язку, але і по велінню совісті і заклику душі. З чим я Вас, мої дорогі співробітники, і вітаю!».

Ось уже понад 20 років восени у місті Копривниця, поблизу Загреба, відбувається міжнародне літературне свято на честь класика хорватської літератури Франа Галовича (1887-1914). Цьогоріч серед почесних гостей фестивалю була й поетеса, перекладач, літературознавець з України Тетяна Дзюба.

За коротке життя різнобічно обдарованого митця, який загинув 27-літнім під час військових дій у Сербії, вийшли друком чотири книги: драма «Тамара» (1907), збірка поезій «Чотири міста» (1913), прозові твори – «Зачароване дзеркало» (1913) та «Сповідь» (1914). Вже по смерті Франа Галовича, у 1925 році, з’явилася поетична  збірка «З моїх берегів», у якій чи не найяскравіше виявився унікальний хист лірика. Український читач знає письменника передусім за його фантастичним оповіданням «Зачароване дзеркало», написаним у манері модернізму. Незначна кількість перекладів Франа Галовича українською почасти пояснюється наявністю у його творах великого пласту діалектної лексики, що завжди утруднює переклад.  Хоча… у когорті українських класиків (а це – Тарас Шевченко, Марко Вовчок, Осип Федькович, Улас Самчук та ін.), котрих перекладено хорватською, є й ім’я Василя Стефаника, тексти якого перетлумачувати чужою мовою надзвичайно складно.