Недавно запитав я у свого давнього приятеля, стовідсоткового бабія-серцеїда: цікаво, що жінки думають про нас, чоловіків? На що тертий по чужих постелях ловелас з притаманним йому сарказмом уїдливо кинув: «Та хіба жінки вміють думати… Жінки вміють тільки любити». З почутого, виходить, – мій приятель не сприймає серйозно жінок. Я спробував заперечити, позаяк тільки вчора прочитав книжку «Танок самотнього метелика» Наталії Куліш, у якій сучасна авторка через своїх героїнь твердить протилежне на предмет того, що жінки вміють тільки любити. Жінки у приватних між собою розмовах на сторінках творів Н. Куліш так уміло передають внутрішній світ нинішнього чоловіка, куди там. У самісіньке піднебіння заглядають до своїх ріднесеньких, бачать їх наскрізь од п’ят до маківки. Письменниця у своїх оповіданнях навдивовижу влучно передає ставлення жінок до чоловіків, що вельми рідко нині зустрінеш у загалі сучукрліту.

Чистішими ставали ратиці
Під час мандрівки в мілині.
За них чіплялись каракатиці
(Побути хочуть на коні).
А сам скакун без роду-племені
Летить виснажно в мілину,
Скидає сідла та рве ремені –
Ковток свободи на кону.
І відлітають крапель китиці
По прибережній площині,
Не зупиняючись на критиці,
Пересікають потайні
Заначки камерної музики,
Дрібнички видив осяйних.

16 березня 2016 року на розширеному зібранні літературної студії «Горлиця» Університету «Україна» (керівник Тетяна Череп-Пероганич) вітали письменників, учасників Євромайдану і Антитерористичної операції на сході України Бориса Гуменюка і Сергія Пантюка.

Уперше захід літстудійців університету транслювався в інтернет, і відомих авторів могли слухати і бачити наживо всі, хто бажав. Зараз це відео можна переглянути за посиланням на каналі Імідж-центру Університету «Україна» на YouTube.

Відбулося відкриття Днів українського кіно у Тбілісі у кінотеатрі «Амірані». Фільмом відкриттям стали «Тіні забутих предків» режисера Сергія Параджанова. На заході були присутні представники дипломатичного корпусу України та Грузії. Під час відкриття у залі було організовано акцію на підтримку незаконно ув’язнених у Росії українських громадян Олега Сенцова та Надії Савченко.

Не пафосний, а зворушливий і теплий вечір «Шевченко в моєму житті» провели в музеї М. Коцюбинського. Боєць «Азова» Олексій розповідав, що раніше, звісно, читав поезії Тараса Шевченка, але глибоко не замислювався над ними. Однак зараз, у гіркі часи воєнного лихоліття, він по-справжньому відкрив для себе Поета, який так вболівав за Україну і долю нашого народу. І про щоб не писав Шевченко, це – не лукаві, а щирі й дуже проникливі, щемкі  рядки, сповнені любові та болю, ніжності і гідності, тепла й світла, співчуття до простих людей. Тому такі вірші хочеться читати і слухати, й прикладати їх до серця, немов подорожники. І тепер багато українських воїнів, захисників Вітчизни, мають «Кобзар», причому ця книжка – вже настільки зачитана, бо вона – дійсно необхідна на війні, як духовні ліки від зневіри та розпачу. Тож Олексій дивовижно продекламував напам’ять Шевченків «Холодний Яр».

 Ми знаємо і шануємо відомого в Чернігові композитора та хормейстера Івана Зажитька. Але ж у Івана Андрійовича є син, який продовжив мистецьку династію. Зараз наш земляк Сергій Зажитько – один із найколоритніших та найуспішніших вітчизняних композиторів, відомий у багатьох країнах світу, автор популярних пісень, дотепний пересмішник та майстер оригінальних, неповторних перфомансів.

Отже, знайомтеся: Сергій Іванович Зажитько. Народився 6 грудня 1962 року в Чернігові. Навчався у музичній школі № 1 (клас фортепіано). Закінчив Київську спеціальну музичну школу-десятирічку імені Миколи Лисенка та Національну Музичну Академію України імені Петра Чайковського (клас композиції народного артиста України Євгена Станковича).

До редакції газети «Культура і життя» надійшов переклад вірша Михайла Петренка «Дивлюсь я на небо» болгарською мовою. Його виконав болгарський поет, драматург, перекладач, бард Димитр Христов.

Димитр Христов (болг. Димитър Христов) народився 17 травня 1957 в місті Благоєвград, Болгарія. Закінчив філологічний факультет Софійського університету ім. Св. Климента Охридського. Працював референтом з поезії в Спілці болгарських письменників, головним редактором газети «Болгарський письменник», був головою Творчого фонду, завідуючим відділу літератури в газеті «Пульс», автором і ведучим телевізійної програми «Час для поезії», директором підприємства «Софкнига», головним експертом Міністерства культури Болгарії, директором Болгарського культурно-інформаційного центру в Скоп'є (Республіка Македонія).

Олександр Есаулов. Кенінґова колекція. Справа №1. – Вінниця: Видавництво «Теза», 2011. – 154 с.

Варто почати з того, що ця детективна серія дуже стильно оформлена. Книги цього вінницького видавництва вирізняються дизайном, який запам’ятовується і приваблює читачів. Гарні також і шрифти, хоча не до кінця зрозуміло, з якого віку бажано починати знайомитися з юними детективами циклу.

Початок тексту теж інтригує: дуель із револьверами, напруження зростає, і тут... виявляється, що це комп’ютерна гра і через випадкове втручання матері наш головний стрілець Мишко програв. Хлопчик та його друзі ще не знають, наскільки скоро зіткнуться з пригодами у реальному житті.

Над землею сходило сонце. Обіцяло гарний весняний день. Від Тиси повівав освіжаючий березневий вітерець. Своїм пробудженням дихала природа. Навкруги радісним гомоном озивалося птаство. Знову маєвом прапорів замайоріло і розквітло Красне поле. Мов натягнуті струни тріпотіли на повітрі шовкові полотнища. Сюди автобусами безперервно прибували очевидці та живі свідки тих драматичних та хвилюючих подій далекого 1939-го. Зі Львівщини, Тернопільщини, Рівненщини, Волині, Івано – Франківщини, Буковини… Щоб урочисто відзначити проголошення Карпатської України на самому місці звитяги її колишніх охоронців. Поле оживало, повнилося все новими і новими потоками гостей, які мов повноводна ріка розливалися полем.

Перші відгуки студентів про зустріч з письменниками Сергієм Пантюком та Борисом Гуменюком на розширеному засіданні літературної студії «Горлиця» в Університеті «Україна»:

Яніна ЯРМОЛЕНКО, учасниця літстудії «Горлиця» Університету Україна» (Київ):

− Нинішня зустріч із письменниками навіяла на мене ще більшу жагу до письма. 
Чіткі короткі біографії про себе та одне про одного ми почули від Сергія Пантюка та Бориса Гуменюка. Це дуже освічені, розумні люди, які знають, про що пишуть і для чого вони це роблять. Перелічувати їхні творчі доробки можна довго, а тому я напишу коротко: кожен із творів цих авторів має право на життя. «Літератори завжди були обличчям нашої країни, і так буде завжди», − сказав Борис Гуменюк, і з цим я дійсно згодна. Справжній поет може підняти дух будь-кого з нас, якщо він відчуває важливість та впевненість у тому, що його тексти матимуть якесь значення для людства, і також для майбуття послугують поштовхом до кращого.