Видатний польський поет, друг України і невтомний перекладач української літератури Юзеф Лободовський (1909–1988) став патроном нагороди, яка присуджується перекладачам із країн Центральної та Східної Європи і популяризаторам ідеї єднання народів.

Вже в 30-х роках минулого століття Юзеф Лободовський сміливо й пристрасно пропагував польсько-українську співпрацю. Публікаціями молодого автора зацікавився волинський воєвода Генріх Юзевський, який запросив енергійного публіциста до Луцька і доручив йому редакцію тижневика «Волинь». Редакторська робота Лободовського була спрямованою на пом’якшення польсько-українських конфліктів на Волині. Після війни, в еміграції Лободовський-перекладач цікавився творчістю тих авторів, чиє слово допомагало у боротьбі за свободу Вітчизни. Митець апелював до осередків української еміграції, наголошуючи на важливості поширення забороненої в Україні літератури і публіцистики. У перекладацькому доробку співця польсько-українського єднання – поетичні, прозові твори, літературна критика, науково-публіцистичні статті, що охоплюють широкий історичний діапазон – від епохи Київської Русі до сучасності.

Пірнути думками та відчуттями у власну підлітковість…Пригадати подвійне проживання стану «підліткова мама»… Побачити професійним поглядом типовість і водночас унікальність життєвих історій… Все це з інтересом та задоволенням отримала від книги!

Справді, підлітковість – особлива пора.

Відверте обурення і протест «Я не дитина» і водночас – приховані розгубленість, ніяковіння, страх перед найменшими «дорослими» труднощами. А тут ще й мама, яка «страшенно переживала з будь-якого приводу і відразу летіла допомогти. Навіть якщо Аля не хотіла тої допомоги».

Інтерес до всього заборонено-дорослого, крайня волелюбність і безстрашність пліч-о-пліч із бажанням чітко окреслити «своє», визначити границі власного простору, відстояти особисті думки, захистити право на вибір оточення… Але ж мама хоче постійно «все знати, і здавалося, що вона не проти залізти навіть у думки Алі». А тато любить «довгі нотації і часом зовсім виносив мозок своїм повчанням».

…«Серце наше назавжди віддане тому шматочку землі, де і батьківський дім, і материнська пісня, і перші кроки в життя…

Я народилася… в селі Камінь Рожнятівського р-ну, що на Івано-Франківщині. В розкошах чудової природи, де споконвічною працею і крилатою піснею живе кожна оселя, де перед зором мимоволі постають розлогі, в пишнім цвітінні сади, смарагди гірських хребтів, шум повноводних рік, кажуть Гріх не бути поетом!», – так лірично, як правдивий поет, починає свою зовнішню біографію «грішниця» Леся Шмигельська, пропонуючи нам свою зовнішню біографію з різними видимими фактами, як-от навчання в Калуському училищі культури, праця бібліотекарем у рідному селі, публікація кількох книг віршів, новоспечене членство у Національній спілці письменників, одержання премії імені Марійки Підгірянки тощо… коментарями до яких є власне її словесна творчість, її вірші, з якими я вперше випадково (?) познайомився на всеохопному і наркотично заразливому Фейсбуці, досі не знаючи особисто самої Лесі, але вже поважно люблячи і відчуваючи її, як лісовик-озерник може відчувати і любити людину гір…

На ФБ, правда, не поміщає своїх віршів, кліпів лише лінивий, але вряди-годи натрапиш на щось небанальне, некрикливе, а довірливе, прозоре, домашнє, глибоке та ще й у майстерній оправі, яке хоч словом, хоч буквою торкається законів вічності і може залишитися піснею, афоризмом, початком казки, але радує взаємністю, співпульсуванням утомлену людську душу, яка вже молиться творінню (рослинам, зорям, рікам, птахам і звірам), готуючись до молитви Творцю, вже отут, в оцей день…

Про літературно-поетичні майстер-класи, що відбулися 3-4 вересня 2016 року в санаторії «Пуща-Водиця» — Геннадій Горовий, поет, член Національної спілки письменників України, голова КОО ВГО «Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів», випускник Університету «Україна».

Ми всі приходимо у цей світ із зернинкою якогось таланту в душі. І це достеменно. Неталановитих людей не існує в принципі. Хтось здатен проявити себе у мистецтві, хтось у науці. Тільки от комусь байдуже до свого таланту, а хтось понад усе прагне його зростити. Безумовно, ті, що вибрали непростий шлях вдосконалення, заслуговують на підтримку своїх більш досвідчених колег. І таку підтримку вони мають. Існує чимало різноманітних творчих гуртків, студій, щорічних мистецьких заходів, на яких, як то кажуть, тільки серце розкривай.

Наступного четверга 22-го у Чернігові та 23-го вересня  Ніжині  залунають "Литаври" - міжнародний фестиваль інтеграції слова у сучасному арт-просторі. Це новий фестиваль України. Про нього вже немало хто знає в Україні так і за межами держави. Ініціатором фесту виступила громадська організація з Ніжина “Центр новітніх ініціатив та комунікації”, керівником якої є член НСПУ, редактор дитячого журналу “Крилаті” Тетяна Винник.

Вже осінь поблизу,
Вже сонце донизу,
Ой треба нам, треба
Світлонька із неба...

Впродовж трьох осінніх місяців, коли вже зібрано врожай і у сільських  мешканців з’явився час для відпочинку, вдавнину відбувалося понад 30 великих та малих народних свят, проводилося безліч об­рядів, які згодом відірвалися від свого коріння і злилися з пізнішими ви­творами.Чимало з них забуто, зникло або набуло змін. До нас, на жаль, дійшло небагато яскравих осінніх свят, та й ті у деформованому вигляді, які сьогодні продовжують втрачати свій глибинний зміст і первинну красу. Відродити й повернути у побут їх навряд чи вдасться. Та й чи потрібно це наступним поколінням? А от знати і поважати свою минувщину необхідно – і не тільки фахівцям, а й кожному культурному громадянинові України.

Олександра Стецюк. Премьера пісні 2016. Українська народна в сучасній обробці. "Летіла зозуля"