Тетяна і Сергій Дзюби. Розмова чоловіка і жінки: вибрані вірші / Пер. польською, упоряд. Група «MARa». – Люблін: Wydawnictwo Polihymnia Sp. z o.o.; Чернівці: Букрек, 2013.
Прихильники ґендерної рівноправності могли б небезпідставно зробити закид на адресу видавництв, які готували польсько-українську білінгву поетів із Чернігова Тетяни і Сергія Дзюб «Розмова чоловіка і жінки» (2013), щодо тієї самої ґендерної нерівності. Як-не-як, вона містить лише 11 Тетяниних віршів і аж 148 Сергієвих. Однак і чернівецький «Букрек», і люблінська «Polihymnia Sp. z o.o.» (книжка була їхнім спільним проектом) мають чим заперечити.
У вересні 2014 року побачила світ чергова книга журналіста Олександра Горобця «Свічка на вітрі: Тривога моя – зранена Україна. Публіцистичні розмисли про кремлівський воєнний гібрид для українського електорального поля та високий дух народу, який не побороти нікому». – Вінниця: ФОП Рогальська І.О., 2014. – 252 с.
Назва твору
З Інгою Крукаускене (творчий псевдонім — Inga Dream) я познайомилася у Варні на Міжнародному поетичному фестивалі «Слов’янські обійми». Спершу мене вразила потужна вітальна енергія, яка струменіла з цієї жінки під час кожного її виступу. А потім, уже вдома, я прочитала подаровану нею автобіографічну повість «Мрій і дій». Пройнялася незвичайною долею мисткині. Захопилася силою її духу.
Інга Крукаускене — українка за походженням, яка з чотирнадцяти років мешкає у Литві. Авторка дев’яти поетичних та прозових книжок, виданих російською, литовською та англійською мовами.
«В ім’я любові» — десята книга Інги Крукаускене, до якої увійшли її найновіші верлібри.
Володимир Рутківський. Сторожова застава. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012. – 304 с.
«Як же ж я скучила за справжнім, добротно зробленим пригодницьким фентезі!» – такою була моя перша думка, коли я почала читати повість «Сторожова застава». Хоча за нинішніми мірками такий об’ємний твір важко назвати повістю – це вже повноцінний роман.
Можна сказати, якщо користуватися сучасною термінологією, що це роман «про попаданців», оскільки головний герой Вітько Бубненко потрапляє у минуле Київської Русі і зустрічає там богатирів, про яких знає з народних легенд, – Іллю Муровця, ще зовсім юного Олешка Поповича і не знаного нами діда Овсія.
«Життя Дениса Онищука – це типова доля особистості, яка з волі суспільно-політичних подій опинилася поза межами рідної землі, але не дала себе розчинити в морі чужинецьких культур і традицій, ревно оберігаючи пам’ять про свій рід». Значна частина життєвого шляху Дениса Онищука – це педагогічна діяльність, тому в книзі вміщено багато роздумів над роллю освіти в житті людини.
Спогад як погляд: біографічні обрії Дениса Онищука
Онищук Д.І. Спомини / Онищук Д.І. – Чернівці: Букрек, 2013. – 492 с.: іл..
Цієї осені трапилося багато гарних книг українських авторів. Серед них − текст Юрія Луценка у записі Мустафи Найєма «По обидва боки колючого дроту» (2014).
Чому читала?
Тому, що я − не політик, а визначитися щодо окремих проблем/осіб у політиці як громадянці України треба, бо працюю з молоддю, зі студентами. Якраз отакий кулуарно-документальний, афористично-аналітичний твір виявився доречним.
Відгук на книгу «Балачки про все на світі». Брустурів: Дискурсус, 2014.
Ці дні після Форуму видавців у Львові, особисто в мене, наскільки дозволяв час, були присвячені читанню. Щойно поставила на книжкову полицю два видання видавництва «Дискурсус», і зітхнула... два рази. Перший – з полегшенням від того, що «Євромайдан. Хроніка в новелах» прочитано, і більше не буде (хіба що в думках), боліти те, що змушувало переживати майже кожне з надрукованих оповідань. Другий - з невеличким розчаруванням з тієї причини, що у «Балачках про все на світі» непомітно перегорнула останню сторінку.
Саме так відповіла Маріанна Шутко на запитання про назву своєї нової книги поезій на загальних зборах Закарпатського відділення НСПУ, де її та ще кілька чоловік приймали до Спілки. Вірніше, рекомендували, бо приймати будуть у Києві.
Це вже третя книга талановитої молодої авторки, якій вдалося зробити надзвичайний ривок у якості текстів, показати ріст і переконати читача, що вона має потужний потенціал, що вона пише цікаво, яскраво, непередбачувано, парадоксально, надривно, емоційно, щиро, відверто і, що найголовніше, майстерно і цікаво. Її поезію високо оцінили імениті майстри слова: Дмитро Кремінь, Ігор Павлюк, Надія Панчук, Василь Густі, Мирослав Дочинець, Володимир Товтин, Василь Шкіря, Мар’яна Нейметі, інші письменники, які, всі як один, хотіли дати рекомендації Маріанні, але вона прийняла їх тільки від перших трьох, бо лише стільки вимагає наш Статут. Тож обласний етап успішно пройдено, але нині я хочу сказати не про це, а про саму книжку «Стенокардія», яка щойно побачила світ у видавництві «Ліра» в Ужгороді і вже стала популярною на Закарпатті. До речі, за першу книжку «Феєрверк багряної шипшини», що вийшла минулого року, Маріанна вже отримала обласну премію «Дебют», про що інформували читачів письменницькі сайти «Укрліт» та «Буквоїд».
Рецензія на книгу Анатолія Власюка «Інтуїція»
Власюк А. Інтуїція: Роман. − Дрогобич: Просвіт, 2014. − 160 с.
Людина не народжується раз і назавжди в той день,
коли мати народжує його на світ,
життя змушує його знову і знову −
багато разів − народитися наново самому.
Габрієль Гарсія Маркес
Єдино, що потрібно для тріумфу зла,
щоб гарні люди нічого не робили. Емонд Берк
Перед днем Незалежності України отримала несподіваний подарунок - запрошення на прем’єру документального фільму «Сходи Якова» від режисера та сценариста фільму Лесі Харченко. Прем’єра фільму відбулася якраз до дня Незалежності України 23 серпня 2014 року у кінотеатрі Жовтень у м. Києві в рамках проекту «Любомир». Фільм ще буде в прокаті.
У 2013 році в Торонто вийшла універсальна книга про український театр Канади «Заграва», авторами якої є Валерій Гайдабура та Йосип Терлецький – керівник Українського драматичного театру «Заграва», завдяки якому я отримала неоцінений скарб – знання про театральне мистецтво в еміграції. Вірніше зрозуміла, що Бог створив українця для світу тільки тому, що з його душі завжди виростають яскраві думки. І саме так очевидно думає найкращий цвіт, ті, хто своїм акторським талантом засвідчують українськість далеко за межами рідної України.
Дивно розкидає свої карти Життя...
Хіба думала маленька Оксaна Бурковська, яка народилася в селі Карпатське Львівської області, що колись опиниться далеко-далеко від милої серцю землі – аж у штаті Вірджінія, в США? Та де там! Про це вона й не мріяла. А мріяла змалку донька Йосипа та Ганни Бурковських – вчителя математики і фельдшерки сільської лікарні – поїхати здобувати вищу освіту в Києві. І таки здійснила її, закінчила інженерний факультет Київської сільськогосподарської академії (тепер Аграрний Університет) й отримала диплом інженера.