Так називаються книги дніпропетровської дитячої письменниці, члена НСПУ Еліни Заржицької, які вийшли в світ 2016 року в серії «Читаю сам» у харківському видавництві «Талант». Чудова назва серії! А прочитавши книжки і намилувавшись самобутніми, просто живими малюнками художниці Олени Железняк і майстерною поліграфією, розумієш, що ці витвори видавництва, письменниці і художниці повинні зайняти достойне місце в скарбничках українського мистецтва.
Книга «Легенди про козаків» вміщує шість пригодницьких оповідок «Бронзовий, срібний, золотий», «Як з’явилася червона калина», «Про жадібного парубка», «Про козачку Ганну, її дітей та святого Миколая», «Про Стешу – чорнооку козачку», «Легенда про трьох братів».
Рецензія Тетяни Сидоренко на книгу Тетяни Череп-Пероганич "Осінь дорослої жінки".
Із категорією простоти в мене вже давно серйозні стосунки. Кожна людина не така проста, як спершу здається. Будь-яке явище, факт, подія тільки на перший погляд зрозумілі й не вимагають детального пояснення. Безліч літературних текстів (цілі томи!), прості за формою, породжують ілюзію простоти, – як у Сковороди, наприклад. Але, вчитуючись у написане, пробуючи пізнати текст ізсередини, дивуюся часто сама собі: як я могла раніше цього не бачити - багатющого поетикального наповнення, вишуканої ритмомелодики, занурення в архетипи й народнопісенність? І тоді цікавий мені текст потроху начебто сам розкривається, розкодовується, дозволяє себе роздивитися, а потім запрошує мене на прогулянку в художній світ образів, тем, мотивів, асоціацій, символів та розкішних метафор. І немає тоді більшої насолоди, ніж бачити той чи інший текст наскрізь: чим він дихає, якими звуками, кольорами, доторками, тонами й напівтонами наповнений…
Михайлів Л.Л. На околиці осені: вибрані поезії, поеми. Івано-Франківськ : Місто НВ. 2016. 512 с.
Недавно в літературному деннику знайомого письменника прочитав, що він часто-густо не може писати про ловців слів та їхні книги без спілкування з ними. Як на мене, то раціональне зерно в цьому є. Та іноді так багато промовляє до усіх вже саме написане. І тоді вже не звертаєш уваги на факт знайомства чи спілкування. Звісно, в таких випадках нерідко буває важко писати. Але берешся за перо, бо хочеться. Просто взаємини (очні чи заочні) допомагають, доповнюючи враження від прочитаного.
Шмигельська Леся. ПроСвіт. Поезії. – Івано-Франківськ: Симфонія форте. 2016. –112 с.
Відомий український поет Ігор Павлюк – автор передслова до цієї книги віршів, очевидно, мав рацію, радячи назвати її – «Паперовий кораблик» чи «Кораблик на папері». Не знаю, що він мав на увазі. Та й, чесно кажучи, не цікавить це мене. Але, здається, що в даному випадку він мав рацію. Адже вірш «Паперовий кораблик» по своєму й оригінально відображає суть. А ще, напевно, заголовок є більш жіночнішим, що теж має істотне значення. Принаймні, мені так гадається.
Та перед нами постав «ПроСвіт». Певні поштовхи до розуміння цього ймення можуть дати поетичні рядки на кшталт: «Я чиїсь біль, що зринає сльозою і в проСвіті губиться», «Межи гріхів згадають мо’ про світ і просвіт». Менш тепла назва? Холодна філософічність? Можливо, і є щось від цього. Як кому смакує. Я ж особисто більш розмірковую про нехолодну філософію. Тим паче, коли для цього є підстави. І не тільки через назву з’являються вони. Якщо поезії з цієї книги поділити умовно за мотивами – на громадянські, пейзажні та інтимні, то їх помітно побільшає.
Пірнути думками та відчуттями у власну підлітковість…Пригадати подвійне проживання стану «підліткова мама»… Побачити професійним поглядом типовість і водночас унікальність життєвих історій… Все це з інтересом та задоволенням отримала від книги!
Справді, підлітковість – особлива пора.
Відверте обурення і протест «Я не дитина» і водночас – приховані розгубленість, ніяковіння, страх перед найменшими «дорослими» труднощами. А тут ще й мама, яка «страшенно переживала з будь-якого приводу і відразу летіла допомогти. Навіть якщо Аля не хотіла тої допомоги».
Інтерес до всього заборонено-дорослого, крайня волелюбність і безстрашність пліч-о-пліч із бажанням чітко окреслити «своє», визначити границі власного простору, відстояти особисті думки, захистити право на вибір оточення… Але ж мама хоче постійно «все знати, і здавалося, що вона не проти залізти навіть у думки Алі». А тато любить «довгі нотації і часом зовсім виносив мозок своїм повчанням».
У видавництві «Discursus» вийшла у світ нова поетична збірка лірики члена нашої Міжнародної літературно-мистецької академії України, поета з Прикарпаття Ярослава Савчина «Живиця». Як акцентує в передмові колега автора, відомий поет, головний редактор літературно-мистецького журналу «Перевал» Ярослав Ткачівський: «Книжка «Живиця» – символічна – десята, з якої струменить життєдайне джерельце добірної лірики вже зрілого автора. Освіжаючий ковток із поетичної кринички Ярослава Савчина не завадить і Тобі, шановний читачу! Адже поетичне слово споконвіку має цілющу силу».
У трьох розділах збірки – «Серцевий дотик», «Стремена вічності», «Ранковий вибух вишень» – струмениться лірична пісня душі автора, який тонко відчуває довколишній гармонійний і дисгармонійний світ.
Казковий епос Закарпаття поповнило нове унікальне літературно - художнє видання провідного фольклориста краю Івана Хланти «Казки та легенди з – під Хустського замку». Вийшло воно в січні 2016 року у товаристві друкованих видань «Патент» в Ужгороді і приурочене 925 – річчю з дня заснування міста Хуста та 75 літньому ювілею його автора. Тираж видання невеликий – 300 примірників. Обсяг – 914 сторінок. В цьому рідкісному та дорогоцінному надбанні усної народнопоетичної творчості надруковані 210 казок, записаних фольклористом Іваном Василевичем на протязі 6-ти тижнів 1982 року, у присілку Кіреші села Бороняво Хустського району від казкаря – оповідача Юрія Петровича Баняса. З них 28 казок про тварин, 83 – героїчно – фантастичних, 72 – соціально – побутових та 42 - родинно – побутових.
(Олег Гончаренко. «Астрофізми Вічної Гончарні», в-во «Люкс», Мелітополь, 2016 р.)
Збірка відомого українського поета Олега Гончаренка «Астрофізми Вічної Гончарні» – книга дивна… Я би сказав навіть – дивовижна. Дивна і дивовижна за задумом, за ідеєю написання, за способом втілення цієї ідеї в життя. Погодьмося, сучасна література, в якійсь мірі, є продуктом сучасного поспіху буття. Легкість і швидкість (при наявності коштів, звичайно) переходу текстів з іпостасі рукопису в іпостась книги, визначена сучасними технологіями, привчила і авторів, і читачів мало звертати увагу на таку цінну рису справжньої творчості, як естетизм. Від «Астрофізмів» же віє навіть не естетизмом, а якоюсь вистражданою аристократичністю. В авторській передмові Олега Гончаренка читаємо: «… Гончарний Круг буття продовжував крутитися, руки аж злітали над роботою, серце аж співало…» А ще далі: «Отак поволі ставав я Гончарем. А глеків ставало все більше».
У видавництві "Український пріоритет" побачила світ книга Тані П'янкової "Кролівна" (Кролівна. Іронічна повість / К.: Український пріоритет, 2016. - 192 с.)
Сказати, що книга цікава - нічого не сказати. Захоплює читача з першої сторінки і веде непередбачуваними поворотами сюжету до кульмінації, яку неможливо вгадати. Читається легко, дивує багатством мови, викликає сльози, сміх, сміх крізь сльзи, сльози крізь сміх та змушує замислитися, зупинившись у вирі подій і шаленстві часу.
Якщо коротко розповісти сюжет, то можна привернути увагу читачів прекрасної половини людства історією про світле і чисте кохання молодої жінки і любов до алклгольних напоїв головного героя. Не можна сказати, що він не любить і своєї половинки, але горілка часто забирає його з родини надовго. І тоді до нього приходить дивна істота, з якою він розмовляє, прислухається до її думки, радиться з нею, виконує її забаганки. Наступає повна гармонія, майже ідилія. Аж поки бажання Кролівни - саме вона приходить до головного героя - не стають такими, виконати які неможливо. І тоді... Але чи варто розповідати?
Це написано про нас
Нещодавно прочитала дві книжки молодих українських авторок, які не залишили мене байдужою. Хочу познайомити й вас із ними – може, зацікавлю. Це «Імпресії» Олени Гопчук (щойно надруковані – поезія і проза) та «Бажання поверненню не підлягають» Анни Тарнави (роман).
Анна Багряна, письменниця, драматург, перекладач:
Десь свого часу читала, що нонконформісти не тільки мають своє особливе світосприйняття, а й свою волю для того, щоб не просто щось РОБИТИ, а щоб робити те, що вважають гідним, в ім'я того, що їм дороге. Чому про це зараз веду мову? А тому, що оповідання талановитого сучасного українського прозаїка Володимира Германова, на які випадково натрапила на сайті «Жінка-УКРАЇНКА», наштовхнули мене на ці думки. Його творчість сміливо можна віднести саме до нонконформістського напрямку в літературі.
До виходу книги поезії, п’єс і перекладів «Осінь дорослої жінки» Тетяни Череп-Пероганич
«Життя дуже коротке, тому починайте з десерту». Ці слова Барбри Стрейзанд спали на думку, коли я почала читати книгу поезії, п’єс і перекладів «Осінь дорослої жінки» знаної киянки Тетяни Череп-Пероганич – розумної, цілісної, цікавої, творчої жінки.
Почала з «десерту» – з кінця книги, де вишикувалися переклади самобутніх поетичних замальовок поетеси польською і болгарською мовами: