Жінка-УКРАЇНКА

Рецензія Тетяни Сидоренко на книгу Тетяни Череп-Пероганич "Осінь дорослої жінки".

Із категорією простоти в мене вже давно серйозні стосунки. Кожна людина не така проста, як спершу здається. Будь-яке явище, факт, подія тільки на перший погляд зрозумілі й не вимагають детального пояснення. Безліч літературних текстів (цілі томи!), прості за формою, породжують ілюзію простоти, – як у Сковороди, наприклад. Але, вчитуючись у написане, пробуючи пізнати текст ізсередини, дивуюся часто сама собі: як я могла раніше цього не бачити - багатющого поетикального наповнення, вишуканої ритмомелодики, занурення в архетипи й народнопісенність? І тоді цікавий мені текст потроху начебто сам розкривається, розкодовується, дозволяє себе роздивитися, а потім запрошує мене на прогулянку в художній світ образів, тем, мотивів, асоціацій, символів та розкішних метафор. І немає тоді більшої насолоди, ніж бачити той чи інший текст наскрізь: чим він дихає, якими звуками, кольорами, доторками, тонами й напівтонами наповнений…

Шмигельська Леся. ПроСвіт. Поезії. – Івано-Франківськ: Симфонія форте. 2016. –112 с.

Відомий український поет Ігор Павлюк – автор передслова до цієї книги віршів, очевидно, мав рацію, радячи назвати її – «Паперовий кораблик» чи «Кораблик на папері». Не знаю, що він мав на увазі. Та й, чесно кажучи, не цікавить це мене. Але, здається, що в даному випадку він мав рацію. Адже вірш «Паперовий кораблик» по своєму й оригінально відображає суть. А ще, напевно, заголовок є більш жіночнішим, що теж має істотне значення. Принаймні, мені так гадається.

Та перед нами постав «ПроСвіт». Певні поштовхи до розуміння цього ймення можуть дати поетичні рядки на кшталт: «Я чиїсь біль, що зринає сльозою і в проСвіті губиться», «Межи гріхів згадають мо’ про світ і просвіт». Менш тепла назва? Холодна філософічність? Можливо, і є щось від цього. Як кому смакує. Я ж особисто більш розмірковую про нехолодну філософію. Тим паче, коли для цього є підстави. І не тільки через назву з’являються вони. Якщо поезії з цієї книги поділити умовно за мотивами – на громадянські, пейзажні та інтимні, то їх помітно побільшає.

У видавництві «Discursus» вийшла у світ нова поетична збірка лірики члена нашої Міжнародної літературно-мистецької академії України, поета з Прикарпаття Ярослава Савчина «Живиця». Як акцентує в передмові колега автора, відомий поет, головний редактор літературно-мистецького журналу «Перевал» Ярослав Ткачівський: «Книжка «Живиця» – символічна – десята, з якої струменить життєдайне джерельце добірної лірики вже зрілого автора. Освіжаючий ковток із поетичної кринички Ярослава Савчина не завадить і Тобі, шановний читачу! Адже поетичне слово споконвіку має цілющу силу».

У трьох розділах збірки – «Серцевий дотик», «Стремена вічності», «Ранковий вибух вишень» – струмениться лірична пісня душі автора, який тонко відчуває довколишній гармонійний і дисгармонійний світ.

(Олег Гончаренко. «Астрофізми Вічної Гончарні», в-во «Люкс», Мелітополь, 2016 р.)

Збірка відомого українського поета Олега Гончаренка «Астрофізми  Вічної  Гончарні» – книга дивна… Я би сказав навіть – дивовижна. Дивна і дивовижна за задумом, за ідеєю написання, за способом втілення цієї ідеї в життя. Погодьмося, сучасна література, в якійсь мірі, є продуктом сучасного поспіху буття. Легкість і швидкість (при наявності коштів, звичайно) переходу текстів з іпостасі рукопису в іпостась книги, визначена сучасними технологіями, привчила і авторів, і читачів мало звертати увагу на таку цінну рису справжньої творчості, як естетизм.  Від «Астрофізмів» же віє навіть не естетизмом, а якоюсь вистражданою аристократичністю. В авторській передмові Олега Гончаренка читаємо: «… Гончарний Круг буття продовжував крутитися, руки аж злітали над роботою, серце аж співало…» А ще далі: «Отак поволі ставав я Гончарем. А глеків ставало все більше».

Це написано про нас

Нещодавно прочитала дві книжки молодих українських авторок, які не залишили мене байдужою. Хочу познайомити й вас із ними – може, зацікавлю. Це «Імпресії» Олени Гопчук (щойно надруковані – поезія і проза) та «Бажання поверненню не підлягають» Анни Тарнави (роман).