Напевно скоро прилетять лелеки –
У снах вже чую їх журливий клич…
Та в наше небо вже спрямовані ракети –
Бажає крові невгамовний «сич».

Великий Піст готує нас до Пасхи –
Прийшла пора смиренних молитов,
Та знову брязкотять військові каски
І окупанти топчуть землю знов.

Пора весняне Свято зустрічати –
Малює сонечко і квіти дітвора,
Та проводжає сина мати у солдати,
Бо може завтра розпочатися війна…

Землі б уже вквітчатися барвінком,
А водам Криму обійматися з Дніпром
Та ультиматуми лунають всюди,
Бо не прийшли «брати з добром.

Американці стоячи та оваціями зустріли українську співачку.

Щойно стало відомо, що в США українську співачку та активістку Майдану Руслану Лижичко визнали однією з найсміливіших жінок планети. "Руслана отримує Міжнародну нагороду за мужність серед жінок під овації стоячи у Вашингтоні", - написав у Twitter посол США в Україні Джеффрі Пайєтт. 

Дипломат також виклав фото нагородження Руслани. Руслана Лижичко у списку найсміливіших жінок року названа волонтером Євромайдану і народною артисткою України. Нагадаємо, премію до Міжнародного дня відваги жінок щорічно 4 березня вручають у Штатах десятьом жінкам із різних країн, які продемонстрували виняткову мужність і лідерство в гарантуванні миру, справедливості, прав людини та розширення можливостей жінок, часто ризикуючи власним життям.

Події, що відбулися і відбуваються нині, сколихнули не тільки Україну, а й увесь світ.

Після загибелі людей на Майдані, музично-поетичний вечір було перенесено на 18 березня. Тепер же його епіграфом стали слова: «Небесна музика» – Небесній Сотні...

Внесено з цього приводу і кілька змін до концертної програми.

Тож ще раз всіх запрошуємо 18 березня на 18.00 у Київський міський будинок учителя.

Наповніть свої душі щирістю української пісні, музики, слова!

Чи хтось міг іще позавчора спрогнозувати, на скільки щиро ми будемо пишатися нашими вояками? Точніше, не вояками, а армією? Навряд. Я не могла. Хоча мій рідний Старокостянтинів – віддавна військове містечко з колись потужним секретним військовим аеродромом (другим за потужністю чи то в радянській Україні, чи в союзі… Не буду стверджувати напевне, бо було це в пору мого трохи несвідомого дитинства . Хоча відтоді часи змінилися, та значна частина місцевого населення так чи інакше досі «зав’язана» на службі в армії.

1995 рік

За мною гучно грюкнули ворота тюремної брами. Я не повернувся на той звук, хоча чекав на нього довгі три роки, лише вслухався із неприхованим задоволенням. Наразі грюкіт металевих дверей був для мене найбажанішою, найчарівнішою музикою у світі. Я вільний! Підвів голову і, як звільнені у кіно, подивився у чисту, майже прозору синь неба, вільного від ґрат.

У цей день 65-річний ювілей святкував би видатний український композитор та співак Володимир Івасюк.

Ще у школі талановитий хлопець створив ансамбль "Буковинка", який здобув перемоги на кількох самодіяльних конкурсах, та проявив себе у столиці. їде до Києва, там його помічають, запрошують на обласне телебачення.

В 1966 році Володимир в Чернівецькому медінституті створив геніальні твори "Червона Рута" та "Водограй", яким судилося полонити серця мільйонів українців та принести Івасюку славу геніального народного композитора.

Я й дотепер не знаю, як про це розповідати. І чи варто. Спершу видавалося, що то геть не важливо, адже мені пощастило: мене не побили, як сотні інших демонстрантів, що того злощасного вівторка, вісімнадцятого лютого, вийшли з мирною ходою до Верховної ради, вимагаючи проголосувати за повернення до Конституції 2004 року.

Згодом думалося: порівняно з кривавим четвергом, коли на вулиці Інститутській відбувся справжній геноцид нашого народу, бо за лічені години безжальні вбивці розстріляли Сотню Найкращих і Найбезстрашніших Українців, то вівторкове побоїще і справді видається не вельми значимим. 

Але коли цієї суботи на цій таки Інститутській, яку планують перейменувати на вулицю Героїв Небесної Сотні, зібралися десятки очевидців, аби згадати саме вівторкові події, і що деякі з них навіть залишили свої лікарняні ліжка у віддалених містах країни, але приїхали розповісти, що ж тоді трапилося, та відшукати своїх рятівників і подякувати їм, вирішила – усе, що стосується життя людини, є важливим. Адже тоді, у вівторок, теж загинули люди: семеро протестувальників і стільки ж міліціонерів. А мені пощастило – я зосталася жити.

Пам'ятнику Тарасові Шевченкову, що знаходиться у парку Шевченка, навпроти Червоного корпусу Київського університету – 75 років. 

Монумент було відкрито 6 березня 1939 року з нагоди 125-річчя з дня народження Кобзаря у парку навпроти Київського університету, на місці колишнього пам'ятника Миколі І. З цієї ж нагоди університету та парку було присвоєне ім'я великого українця.

Тепер і пам’ятник, і парк є  символами сучасного Києва.

Бронзову постать поета висотою 6,45 метрів було відлито за моделлю скульптора Матвія Манізера на Ленінградському заводі художнього литва та встановлено на п'єдестал з червоного граніту заввишки 7,3 метри, спорудженого за проектом архітектора Євгена Левінсона. На п'єдесталі міститься напис: «Т. Г. Шевченко. 1814—1861», а під ним викарбувано слова поета із «Заповіту»:

«І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом».