
У прес-клубі «Ділове слово» департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Чернігівської облдержадміністрації відбулася прес-конференція з нагоди виходу довгоочікуваної книги «Чернігівська Шевченкіана».
Видання книжки «Чернігівська Шевченкіана» було ініційоване Чернігівською письменницькою Національної спілки письменників України на відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Проект здійснено спільно з обласною універсальною науковою бібліотекою ім. В. Короленка в рамках обласної Програми підтримки розвитку інформаційно-видавничої сфери Чернігівщини на 2012-2015 роки.
Вже 15-ий рік проживає у Вербовці. В угорськомовному селі її добре знають всі: і дорослі, і малі. На Головну вулицю, до двору Драгунів листоноша завжди завертає з кіпкою листів. У Вербовець вони надходять, адресовані їй не лише з різних кінців України, але й сусіднього зарубіжжя.
І неспроста. 25-го червня цього року дитяча письменниця і поетеса, фольклорист і казкарка, драматург і оповідачка цікавих легенд, переказів, бувальщин Юлія Юріївна Драгун святкує свої зоресяйні 60.
З рук цієї простої і скромної жінки трудівниці, яка вже 8 років поспіль чарує читачів красою і глибиною рідного слова, його мелодійністю і передзвоном освіжаючої свіжості і радості, цілющої сили і бадьорості народжуються одухотворені нею вірші.
Стомлена іспитом із зарубіжної літератури більше, аніж ті, хто його мені складав, довго і марно шукала парасолю, і, попри якісь раціональні аргументи проти інтуїтивного бажання послухати наживо Іру Цілик, побрела з університету на метро, щоб дістатися «Книгарні Є» по вул. Лисенка, 3.
Саме відеокліп на композицію «Повертайся живим..», де несподівано наскрізь пронизала фраза «…Матері тужать і дружать домами, / Що пахнуть ніжністю та корвалолом…» і який зі сльозами на очах слухали найбільші пофігісти з числа моїх студентів, спонукав до ближчого знайомства з цією авторкою.
Щойно на засіданні сесії Головної ради Всеукраїнського товариства «Просвіта» йшлося про тривожні проблеми все ще не українського інформаційно-культурного простору держави.
«Просвіта» засновує премію «МОСКОВСЬКИЙ ПОПИХАЧ». Присуджується тим високопосадовцям, які публічно ігнорують вимогу 10-ї статті Конституції про державність української мови, сприяють пришвидшенню реалізації мрії Кремля про узаконенння в Україні двомовності, як привід до розширення «русского міра».
Сума премії - 30 гривень. Це еквівалент 30-ти срібникам, які отримав Іуда за зраду Ісуса Христа.
16 червня 2015 року в Мистецькому Арсеналі відкрилася виставка Катерини Білокур, однієї з найбільш відомих і водночас незнаних українських художниць ХХ сторіччя.
На безпрецедентній виставці вперше в історії незалежної України в одному виставковому проекті представлено майже весь творчий доробок Катерини Білокур з колекції Музею українського народного декоративного мистецтва, Яготинського історичного музею, та інших провідних українських музеїв. Це близько 100 шедеврів, серед яких і олійний живопис, і малюнки, і невеличкі нариси. Нарешті, глядачі матимуть змогу оцінити всі грані таланту унікальної художниці, яка є одним із символів української культури.
Тетяна Дзюба має чимало різних іпостасей: науковець – доктор наук, викладач, журналіст, письменниця, а ще – перекладач. Її нові переклади зі слов’янських мов і пропонуємо увазі наших читачів.
Переклади з болгарської
Пейо Яворов
ДО ПРЕКРАСНИХ ОЧЕЙ
Наприкінці травня у болгарській Варні відбувся дев'ятий Міжнародний фестиваль поезії «Слов'янські обійми», присвячений Дню слов’янської писемності та культури. Одну з престижних нагород літературного конкурсу привезла до Чернігова літературознавець, письменниця, перекладач Тетяна Дзюба.
Спека у понад тридцять градусів за Цельсієм, розпечений асфальт, пилюка і гарячий пісок, перевірки на блок-постах в зоні АТО, майже доба в автобусі і більше тисячі кілометрів від Хмельницького до Старобільська на Луганщині. А там – знайомі й зовсім незнайомі, але за суб’єктивними відчуттями – рідні люди. Оті, хто щоденно у спеці-пилюці-пісках, а ще – під обстрілами боронять мир на «великій землі». Артисти творчого волонтерського об’єднання «Мистецька подільська сотня» вкотре навідалися до наших бійців на Сході.
Офіційний візит хмельницької делегації до міста-побратима Старобільська передбачав співпрацю в благодійно-гуманітарній, діловій та мистецькій площинах. Природно, що наш колектив опікувався третім пунктом програми. В якості ремарки зазначу, що з Хмельницького привезли хуру з гуманітарним вантажем у понад двадцять тон. Продукти харчування, техніку, одяг, навіть питну воду розподілили поміж місцевим населенням, переселенцями та військовими частинами. До однієї з них – артилерійського дивізіону – наш колектив завітав із концертом. Особливих подробиць у цьому матеріалі не буде. І не тому, що немає про що розповідати. Є! Але, заради безпеки бійців, маємо про все мовчати аж до перемоги. Хіба поділитися емоціями… Виявляється зовсім незнайомі вояки можуть сприйматися, як рідні люди.