Майже чверть віку тому на Водохрещу я напросися до товариша в Седнів. Бо ж це найдавніше містечко на Придесенні примостилося на березі річки Снов, яку ще дев’ять з гаком століть тому «руський ігумен Данило» порівняв з Йорданом — річкою, де хрестили Ісуса Христа.

Отож рано-вранці попішкували ми з товаришем спершу до Успенької церкви, тоді єдиної відкритої для богослужінь в Седневі. Потім поклонились Святій криниці, вода з якої і напрочуд смачна, і вельми цілюща. Недалечко й Снов, де освячували «Йорданську джерелицю».

Ольга Антонівна Штепа народилася 10 грудня 1936 р. в селі Сваричівка, на Ічнянщині. Автор книжок поезій «Так мені нагадала циганка» , «Любов – моє дихання», «Чорнобривці цвітуть»… Понад п’ятдесят років працювала бібліотекарем. Донька відомого народного майстра Антона Штепи. Член Ічнянського районного об’єднання літераторів «Криниця».

* * *

Хурделиця спіраллю світ закручує,
Не видно вже ні стежки, ні дороги.
А вітер грає лозами над кручею,
Мелодію ночей штурляє до порогу. 

Лоза свистить тоненько пріма-скрипкою,
Старезний дуб озвався контрабасом,
Неначе в кастаньєти трусить шибкою,
Б’є хвіртка із розгону тулумбасом.

* * *

Гнат Петрович у лікарню
Зібрався лягати,
А для цього треба спершу
Аналізи здати…

Він же звечора напився
Зеленого зілля
Так, що й очі не розплющить
Вранці на похмілля.

Як тут бути бідоласі?
Що кому казати?
Попросив куму за нього
Аналізи здати…

Посадили Гната в крісло,
Стали обдивлятись
І тихенько між собою
Почали сміятись:

«Ви – уже й не молоденький,
А такий тендітний… 
Аналізи показали
Те, що ви – вагітний!»

Гнат із ляку закричав:
«Це не може бути!
Щоб отак… Коли і як?
Не можу збагнути!»

А ті «кляті» лікарі,
Отакі уперті,
Кажуть: «Гнате Петровичу,
Ви вже на четвертім… 

Тож, як будете іще
Лікарів дурити,
Доведеться вам тоді
Дитя народити!»

Верлібр як форма сучасного вірша (на прикладі твору «Коли чистиш зброю…»  зі збірки «Вірші з війни» Бориса Гуменюка)

Ніна Головченко

Книга Бориса Гуменюка «Вірші з війни» (2014) здивувала спершу тим, що у текстах збірки не трапилося жодного лайливого слова. Привчена сучасними епатажними авторами – Ю.Андруховичем, І.Карпою, Татусею Бо та ін.,  ‒ до інвективи як до норми «сучукрліт», була здивована, що цьому, скупому на вишукані метафори автору, вдалося передати тяжку атмосферу війни без брутальних слів.

Фрагмент виступу заступника міністра освіти і науки Максима Стріхи на круглому столі «Мистецька освіта: виклики та перспективи», Укрінформ, 28 грудня 2015.

Композитор і редактор української Вікіпедії Андрій Бондаренко під час концерту з нагоди 15-річчя Вікіпедії виконав свій твір «Гімн Вікіпедії», в основі якого – тексти вільної інтернет-енциклопедії, її основних засад і правил.

У МОН відбувся концерт з нагоди 15-ої річниці Вільної інтернет-енциклопедії Вікіпедія

Див. програму концерту.

Впродовж усього життя в серці кожної людини живе любов до рідної домівки, до отчої землі, на якій вона народилася і зростала: хутірця, села, селища чи міста… Ця любов живить людську душу, додає їй сили у хвилини важких випробувань, бо духовне коріння, яким людина від народження поєднується зі своєю вітчизною, зі своєю землею, є найміцнішим, найжиттєдайнішим. Ця любов, немов невидима пуповина, назавжди пов’язує нас з рідними місцями. А творчих людей вона ще й надихає, даруючи неповторні миті духовного окрилення, сумних і радісних одкровень та прозрінь. 

ДО 200-РІЧЧЯ МИХАЙЛА ПЕТРЕНКА

Зазвичай на запитання «Хто є автором пісні “Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…”?» дають дві відповіді: Тарас Шевченко або народ.

Мені іноді доводилося демонструвати людям статтю про цей твір у Вікіпедії, - аби довести, що автором слів одного з найвідоміших українських романсів є слобожанський поет-романтик першої половини ХІХ століття Михайло Петренко.

Михайло Петренко народився в 1817 році, ймовірно, в місті Слов’янську Слобідсько-української губернії в сім’ї губернського секретаря. Після закінчення юридичного факультету Харківського університету працював, як і батько, чиновником.