(Віра Вовк. Нев’янучий квіт. Ріо-де-Жанейро. – 2017. – 114 с.)

Письменниця, Жінка-Українка – яка вона? Ерудована, зі світовими овидами творчості; принципова, життєлюбна, невтомна, жертовна для тих, кому належить її любов. Саме такою є Віра Вовк – духовна спадкоємиця Лесі Українки та Олени Теліги, хрещена доня Митрополита Андрея Шептицького. Її пісня неповторна за силою, потужна за образністю, завжди пізнавана, але щоразу інша. Справжній нев’янучий квіт, який дивує, зачаровує, воскрешає, показує звичне у незвичному світлі.

«Нев’янучий квіт» – цьогорічний поетичний дарунок Віри Вовк, виплеканий під спекотним небом Бразилії з думкою про Україну.

Їй було велено летіти за журавлями,
За сонцем нагріті кучері хмар,
Молитись до чорної Богородиці
В незнаними зорями вишиту ніч,
І сіяти жито серед колючих аґав («Чужинка», С. 21)

 На фасаді церкви в моїм ріднім селі біля Чернігова урочисто відкрили меморіальну дошку з таким написом: «Карпинський Костянтин Тимофійович

(1867–1947), настоятель Георгіївської церкви с. Рудка (1901–1908), історик-краєзнавець, бібліограф, археолог». Хто ж він такий?

Уперше ім’я цього дослідника мені відкрилося в «Черниговских епархиальных известиях» чверть століття тому. Звичайний сільський священик, він став членом губернською вченою комісії, яка об’єднала багатьох не байдужих до рідної минувшини інтелігентів. Досить сказати, що упродовж двадцяти років діяльності її членами у різний час були М. Коцюбинський, М. Могилянський, І. Шраг, І. Рашевський, А. Верзилов, В. Модзалевський, в роботі комісії брали участь відомі українські історики й археологи О. Лазаревський, Д. Багалій, В. Ляскоронський, письменники Б. Грінченко, статистик і етнограф О. Русов, фольклорист М. Сумцов та інші.

Отця Карпинського членом архівної комісії було обрано 15 листопада 1904 року. Саме на той припадають і перші публікації. У «Черниговских епархиальньїх известиях» з’являється розвідка «Из архива Георгиевской церкви села Рудки... Десятоначальство Рудчанское». Роком пізніше це ж видання у дев’яти номерах публікує працю «Георгиевская церковь села Рудки и Рудчанский приход».

23 квітня 2017 року члени спілки жінок м. Києва разом з дітьми та онуками (всього 20 чоловік) прийняли участь у заході "Відзначення в Україні 500-річчя Реформації", який проходив у Київському палаці дітей та юнацтва. Після цікавих ігор та концертів, діти отримали подарунки.

3 травня в Національному центрі народної культури "Музей Івана Гончара" відкрита виставка «Символи безкрайнього степу», яка є другим етапом міжмузейного проекту «Чумацький шлях».

Організатором проекту виступило видання «In-Art», куратор Георгій Браіловський.

Поєднання предметів трипільської кераміки з приватної колекції музею Олександра Фельдмана та творів сучасних художників в мистецькій галереї Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» демонструє безперервний зв'язок між архаїкою та сьогоденням, а також ілюструє відображення стародавніх символів у сучасному мистецтві.

Спільний унікальний проект, який створили у співпраці «Edulocation» - освітньо-комунікативний простір та Центр розвитку навичок людини майбутнього "Покоління Z".

Старт 1-ої зміни - 29 травня та заїзд щотижня. Організаторм приготували велику кількість цікавого та корисного, а саме: розвиток універсальних компетенцій (soft skills), заняття з англійської мови кожного дня, ексклюзивні екскурсії та майстер-класи, авторські фізичні активності, тематичні дні та зміни, а також здорове харчування!

Переходьте за посиланням та бронюйте місце для вашої дитини. Не зволікайте! http://lp.edulocation.com.ua/urban-camp

Українського кіно, кажуть, нема. Колись було, а тепер його нема. Ще у шістдесяті-сімдесяті воно було. Його знімали Сергій Параджанов, Леонід Биков та Іван Миколайчук. А тепер за ці двадцять років зникло… А ще щось промайнуло майже зовсім непомітним для широкого загалу на початку дев'яностих в творчих потугах у Олега Бійми у телесеріалах «Злочин з багатьма невідомими», «Пасткою», «Островом любові» та іншими. Та зникло щоб час від часу з'являтися у творіннях короткого метра фестивалю «Відкрита ніч».

У середині ж 2000-х, після «Помаранчевої» революції теж зажевріло і завмерло наче дитина в утробі матері. З'являлись поодинокі рухи «Нескорений», «Украдене щастя», «Штольня», фільми Оксани Байрак та інші: не вельми відомі широкому загалу творіння. Та це тільки провісники народин нового українського кіно. І як тільки 2000-чні перетнули дев'ятий рік потуги посилилися. Україна потребувала нового рівновеликого зі світовим кіно нашого, українського. Вистріл відбувся відразу шедеврами світового рівня Михайла Іллєнка у 2012 році «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» та у 2013-му «Хайтарма» Ахтема Сеїтаблаєва.

27 квітня 2017 року в Києві учасниці Жіночого товариства ім. Ольги Басараб та Олени Теліги провели літературні читання, присвячені публіцистиці та літературній критиці Олени Теліги.

Зі вступним словом і загальною характеристикою публіцистичної та літературно-критичної творчості видатної поетеси на зібранні виступили голова Жіночого товариства ім. Ольги Басараб та Олени Теліги Надія Стрішенець.
 

Партачі життя (до проблеми цивільної відваги)

Науковий співробітник Музею книги і друкарства України Марія Гринько проаналізувала відому статтю О. Теліги «Партачі життя: До проблеми цивільної відваги».

«Усе почалося з маленької ідеї двох люблячих сердець у теплому місті... Щоб зробити щось гарне для цього міста, об’єднати людей – різних і чужих, котрі розмовляють єдиною мовою – мовою серця, музики і любові»...

Маленький ліричний початок, котрий став єдиною великою метою.

Фестиваль витримав ідею популяризації поетичного слова та авторських пісень про кохання, створення щорічного літмайданчика для авторів з усієї України та відкриття нових імен у сучасній літературі.

Фестиваль «Мовою серця» – це добрий старт для усіх причетних до його створення та проведення.

Більше сотні авторів із 20 областей України зголосилися на участь і наприкінці серпня 2016 року влаштували у Івано-Франківську свято лірики та пісні на тему вічного – кохання.

У важкий час, коли точиться неоголошена російсько-українська війна, хочеться підтримати українських воїнів – бодай чимось. Довкола цієї ідеї згуртувалася «поетична сотня» – автори, які присвячують свої твори захисникам України. Особисто я взяла участь у чотирьох волонтерських літературних проектах: «Воїнам світла» (Мукачеве, 2014 р.), «Живи, Надіє!» (Мукачеве, 2015), «Осінь у камуфляжі» (Кременчук, 2014) і «Він, вона і війна» (Кременчук, 2016). Все це – колективні поетичні збірки, організаторами і співавторами яких є волонтери з різних куточків України. Книги видані коштом самих авторів та меценатів з народу, які побажали підтримати проекти.

У Запорізькому обласному інституті післядипломної педагогічної освіти відкрилася персональна виставка вишитих картин «Душевна настроєвість Галини Корицької».