Жінка-УКРАЇНКА

* * *

Не вистачить птахам бронежилетів,
На дужих крилах небо голубе.
І як герої рідної планети
Не уявляють у пітьмі себе.

Прихильна не до всіх пташина доля,
До вибухів не звикнути ніяк.
Мов світло, переможе добра воля,
І ворог відповзе, немов змія.

Блакитний простір обіймають крила
Донині неприручених птахів,
Коли слабким піднятися несила,
Відчути на собі політ віків.

Коли окопи чорнозем розрили,
На берегах провалля пролягло,
Птахи в польоті набирають сили,
Як чорні хмари, розганяють зло.

У небокрай злітають на світанні,
Щоб не спалили небо вороги.
Коли життя тримається на грані,
Щоб у страшній війні перемогти.
 

УКРАЇНСЬКА ВЕСНА

У мальовничій країні весна.
В ній тиха батьківська хата.
Донечка ходить постійно сумна,
Хоче побачити тата.

Тільки ніхто не покличе з війни.
Довго зв’язку з ним немає.
Вже проросли первоцвіти весни,
Обрій лелек зустрічає.

Може відчує далеко татусь,
Як його доня чекає.
Він обіцяв: «Навесні повернусь!».
Воїн свій край захищає.

Він говорив: «Розіб’єм ворогів
І уквітчаємо хату!».
З донею всі вечори гомонів,
Кращий за всіх рідний тато.

Знову на фронті жорстокі бої,
Щоб відтіснити чужинців.
Тато за Батьківщину стоїть,
Як всі віки українці.

Прапор Вітчизни, як правду несе,
За обереги країни.
Знає, що донечка в нього росте,
Світле майбутнє родини.

Батько воює за щастя доньки,
За її сонячні мрії.
Важко проходять воєнні роки,
Там де війни вітровії.

Щоб вишивала донька рушники,
Щирі веснянки співала,
Щоб заплітала веселі стрічки,
І, як колись, усміхалась.

Щоб, як давно, до страшної війни,
Діти у мирі зростали,
Щоб у обіймах нової весни,
Радо птахів зустрічали.

Донечка вірить, що батько прийде,
Як відвоює країну.
Він ворогів на війні розіб’є,
Що залишають руїни.

Друзям відомо, що батько доньки
Із волелюбного роду,
І у воєнні, і мирні роки
Дбає про долю народу.

Із побратимами там на війні,
Батько стоїть в обороні.
І, як донька, він радіє весні
На фронтовому кордоні.

Мрія у кожного в серці одна,
Хай живе вільна країна,
Щоб розцвіла українська весна
І розцвіла Україна!

* * *

Війна осіннє листя обриває,
Щоб вересень забув про рідний край.
То наступом іде, а то блукає,
До золотих садів сердита вкрай.

Підступна. То ховається в окопах,
А то летить у ніч на літаках.
Розвіює святі міста на попіл
І наганяє невимовний жах.

У полум’ї війни пора осіння
Заходить у розхристані гаї.
Тремтить змарніле небо, як сльозина,
Коли навколо йдуть важкі бої.

Кружляє жовте листя над фронтами,
Стоять, як тінь, нескошені лани.
Туди приходить осінь манівцями
В страшну добу жорстокої війни.
 

ЖИТИ

Не вій, війна, і не дивись на мене.
Ти чорно-сіра, я люблю зелене.
Зелену ніжність польової м’яти.
Мою любов я буду захищати.
Іди назад, туди де народилась.
Для тебе там нічого не змінилось.
Для мене стежка долі зеленіє,
Ясний світанок віддано зоріє.
У тебе спроби наступу невдалі,
Збирай своїх і чимскоріш подалі,
З навалою підступних лиходіїв,
Тому, що проросли зелені мрії,
Які ніхто не зможе зупинити,
Щоб без війни і мріяти, і жити.
Так як колись, без вибухів у тиші,
Я знала, що достигнуть ранні вишні,
Старий любисток в росах зарясніє,
Мені зелені спогади навіє.
Не вій, не будь жорстокою такою,
Твоя вина, що тіні наді мною
Від чорно-сірих хмар, що вже нависли,
А я благаю небо стати чистим.
Коли гримлять снарядами гармати,
Розмиті кольори не розпізнати.
Ти чорно-сіра смуга, так буває,
Для тебе місця вже давно немає.
Іди назад, мені ти не потрібна,
На світі є моя країна рідна.                  
В якій палітра радості для мене,
З жовто-блакитних кольорів – зелений.
 

РІДНА МОВА

Рідну мову легко розпізнати
В колисковій ніжності верби,
В українській білій тиші хати,
В барвах стяга жовто-голубих.

Нашептала хвилечка дніпрова,
А старий Славута знає все, -
Що від Бога, з пісні і з любові
Мову у душі народ несе.

Як не можна матері зректися,
Пісні солов’їної в гаю,
Так без рідних слів не обійтися,
Як Вітчизну любиш ти свою.
 

***

Казки і лічилки, колядки, повір’я
Ідуть неодмінно до нас на урок.
І учні вивчають народні прислів’я,
До неньки-Вкраїни ступаючи крок.

Матусину пісню беруть із собою,
Бабусину казку, батьківські слова.
І знають, що мова, мов квіти весною,
Це диво в свій сніп чарівний заплела.

Криницю, тополю, вербу і калину
Та мальви, які майорять звіддаля.
І вірять в єдину свою Берегиню,
Тому що вишнева найкраща земля.

ЗІ ШКОЛИ

Починається все зі школи:
І любов, і натхненна гра.
Не закінчуються ніколи
В рідних класах уроки добра.

Хай оновлюють зміст освіти,
Вікна змінюють вітражі.
Світла доля – батьки і діти,
Адже вчитель – це стан душі.

Щоб знаннями добро світилось,
Не розтанула мудрість віків,
Я бажаю, щоб все здійснилось
В найдорожчих для нас вчителів.

Світ мінливий, але ніколи
Не сумує шкільний дзвінок.
Кличе вересень всіх до школи
На свій перший відкритий урок.
 

ПРО ШЕВЧЕНКА

Щоб не співати оди чужині,
Ти знав, що нас потрібно об’єднати
Теплом, що повертає всіх до хати,
Коли на волю кликали пісні.

Ми впевнені – живуть твої слова
В державній мові, що прийшла на захист,
Щоб чули південь, північ, схід і захід, –
Дозрілі зерна там, де є жнива.

Вони зійшли поволі на землі,
Відчули із глибин віків джерела,
Коли лунала пісня невесела,
І стали найсвітлішими в імлі.
 

ЗЕЛЕНА НЕДІЛЯ

Зелена неділя
Для рідної хати,
Зелена надія
З барвінку і м’яти.

Для світлої хати,
Що виросла з пісні,
Щоб людям роздати
Слова благовісні.

Зростає барвінок,
Що в’ється під тином.
Життя й Україна
Сплелись воєдино.

Житам квітувати
Полями Трипілля,
Де землю освятить
Зелена неділя.
 

ЧОРНОБРИВЦІ

Я чорнобривці висівала,
Нехай вони цвітуть-ростуть.
До них думками примовляла,
Мені дитинство повернуть.

Так ненадовго з ним зустрітись,
Почути пестощів слова,
Коли найкраще місяць світить,
І вся родина ще жива.

В той час не знала сліз розлуки,
В той час не знала слів журби,
А тільки дивно дятел стукав,
Співала гілочка верби.

Дощі не заганяли в хату,
Всі вибігали підрости.
І ми збирати руту-м’яту,
Не давши квітам зацвісти.

І ми раділи всім новинам,
Що йшли із міста у село.
І не помітили годинник,
Який життя перевело.

А чорнобривці під віконцем
Цвітуть від ранку дотемна.
А кожна квітка – очі сонця,
Дитинства казка чарівна.
 

* * *

Ніч
межує
з ранком,
небо – із землею,
тиша – з піснею,
зима – з весною,
дощ – зі снігом,
дорога – з полем,
радість – із сумом,
любов – з розлукою.

А ми стираєм
цю межу…
 

* * *

Пролине крізь літа
І буде молодою.
Стрімка, як ранній птах
На зустрічі з весною, –
Являє світ собою.
 

З ЛЮБОВІ

Ми починаємось з любові,
Яку мережили батьки.
Вона у пісні колисковій
Ішла стежками крізь роки.

Вона у хаті найтеплішій,
Де ми так швидко підросли,
Там, де земля за все рідніша,
Там, де нас рідні берегли.

Там, де чекають тато, ненька,
Там, де ялинки у дворі.
І завжди рано-пораненьку
На них сідають дві зорі.
 

* * *

Криниці як люди.
Чим більше вони віддають,
Тим частіше до них приходять.
 

ВЕРЕСЕНЬ

Я думала, що вересень не плаче,
А плачуть тільки люди на землі,
Що осінь ранні сльози не пробачить,
Не вміє пробачати взагалі.

Я слухала, як вересень співає,
Здавалося, що байдуже йому.
А він ходив в широкий степ безкраїй
І не хотів радіти будь-чому.

Я не могла піднятися до нього.
Він проводжав пташок своїх один.
Мені це все здалося ні до чого,
Якщо пташки летять від батьківщин.

Він плакав. Чи так треба, чи не треба,
А сльози зупинитись не могли.
Він був маленьким хлопчиком у неба,
У павутин розв’язував вузли.
 

ЗИМА

Майнула над полем зима.
А може, повернеться знову.
Сам грудень даремно тримав
Достиглих вітрів колискову.

Сніжинки впадуть у траву,
Дерева одягнуться в шати.
В минуле човни відпливуть,
Які нам пора залишати.

Зима недаремно здаля
Летить, ніби птах перелітний.
Її виглядає земля,
Вогні виглядають досвітні.
 

Для наймолодших читачів

ЗЕРНА ДОБРОТИ

Бачить сонце з висоти:
Треба більше доброти.
Усміхнемось я і ти –
Уквітчаються хати.

Там, де проліски рясні
І ромашки запашні,
Ходить казка доброти,
Хоче нам допомогти.

Білі дні – мов сторінки,
Світлі мрії-ластівки,
Щоб зуміли прорости
Наші зерна доброти.
 

РАХІВНИЦЯ

У мене рахівниця є,
Вона спокою не дає.
Лічити вміє все на світі:
Метеликів, листочки, квіти.

Як тільки ними не крути,
Не вийде більше десяти.
Це так батьки мене навчили,
Коли ми пальчики лічили.

Якщо ходитиму до школи,
Не зупинятимусь ніколи.
І зможу так лічити я,
Як перша вчителька моя.
 

ВЕСЕЛІ ПЕРШОКЛАСНИКИ

Веселі першокласники
Навчаються у школі.
Мрійливі однокласники
Ще роблять все поволі.

Від дзвоника до дзвоника
Букварики читають.
В них усмішки, як сонечка,
Всіх друзів зігрівають.
 

ВЕСЕЛКА

У веселки сім доріг.
Всі хутенько я пробіг,
Потім олівці узяв
І її намалював.
 

ЧАРІВНІ СЛОВА

Як вітаємось – «добридень»,
Вдячні – «дякую», «спасибі».

Як беремо – «дай, будь ласка».
Так навчає мудра казка.

Подружімось всі із ними –
Зі словами чарівними.

* * * * *