Вже стало доброю традицією напередодні фестивальних днів зустрічатися з організатором  українського поетично-музичного фестивалю «Віршень»  -  письменником, видавцем, громадським діячем Сергієм Пантюком, якому завжди є що розповісти і про цей багаторічний захід, і про самих учасників.

- 10 лютого знову збере своїх постійних і нових митців та шанувальників «Віршень». Скільки років виповнюється фестивалю і що найголовнішим, як організатор, в його існуванні бачите для себе?

- Це буде 22-й фестиваль. І відбувається він 22-й рік поспіль. Для людини – це молодість, а для фестивалю – мабуть, зрілість. І коли я озираюся назад, сам дивуюся: скільки талановитих, яскравих, неординарних людей виступило на його сцені!

Я свідомий того, що в межах загального культурно-мистецького процесу в Україні «Віршень» є лише незначним епізодом. Але важливим є те, що кожен, хто хоч раз занурився у невимушену «віршневу» ауру, несе її далі – у своє місто чи село, у своє мистецьке оточення, у свою родину. А це поступово і невпинно розширює такий важливий для нас духовний простір. Наголошу – український простір.

- Якщо брати до уваги рівень виступів тих, хто був на початках, і аналізувати твори з якими учасники виступають сьогодні – різниця в чому? Чи є вона взагалі? Розвивається українське слово, чи пасує перед митцями минулих років?

Михайло Блехман

Я не люблю дощ навіть сильніше, ніж сніг. Ось парадокс: тоді, мабуть,випав сніг, чому ж я його тепер не люблю?

Гаразд, чого вже там… Краще подумаю, з чого почати.

Власне, про що тут міркувати –почну з того, що цього саду – його називають парком, але якщо ви побудете в ньому з моє, вам стане зрозуміло, що він – сад, – так ось, цього саду немає більше ніде. Такі, можливо, є, хоча звідки їм узятися? – а цей – тільки в моєму місті.

Непам’ятаю, як я опинився в саду, що став моїм. Мабуть, тоді йшов сніг, а більше я про це майже нічого не знаю. Господиня – назву її так, тому що вона була господинею,– господиня саду взяла мене за руку, привела сюди й залишила. Її тут немає, але, виявилося, її голос – чутний краще, ніж голоси тих, хто є і кого тут – дуже багато. Голоси, що дзижчать, адже мій сад – фруктовий, хоча це відомо далеко не всім.

23 січня в Києві за ініціативи та підтримки Об'єднаної діаспори азербайджанців України відбувся поетичний марафон «Поезія гранатових відтінків».

Учасники—українські поети змагалися у виконанні віршів на азербайджанську і східну тематику. Серед них були переможці міжнародних і всеукраїнських конкурсів, відомі поети: Сергій Савін, Юрій Строкань, Наталія Бельченко, Діана Шестакова, Вано Крюгер, Людмила Дядченко та інші.

Судді—відома поетеса, громадська діячка, переможниця Всесвітнього фестивалю поезії «Ditët e Naimit» (2013) Леся Мудрак та головний редактор Nebo BookLab Publishing, викладач Київського університету ім. Бориса Грінченка Світлана Привалова.

Днями знаменита молитва «Отче наш» Дубенського і легендарна «Бахіана» Віла-Лобоса прозвучали у виконанні Вікторії Лук'янець під Орантою у Софії Київській. Три  концерти – чергові із серії благодійних, що їх славетна оперна співачка дає в рідній Україні. 

Про те, як контракт із Віденською оперою може дати визнання, але позбавити багатьох творчих можливостей; як роки змінюють репертуар, але загартовують характер; як вільні хліби стимулюють творчі інновації, а «стояча вода» губить мистецтво, зірка світової опери (колоратурне сопрано) Вікторія Лук'янець розповіла в інтерв'ю кореспонденту Укрінформу.

Дівчинка, що в неї з голови росте квітка. Дивно, правда? Що ж із нею не так? Злі чари? Радіація?.. Почекайте. А чому з нею обов’язково має бути щось не так? Чому потрібно якось класифікуватися та визначатися, хто ж ти там насправді є - Людина, Квітка, Мама, Дружина чи Працівник місяця? Чому бути унікальним, неповторним, особливим Собою – це погано?

Казка «Дівчинка із квіткою на голові» молодої дитячої письменниці Галини ТЕЛИЧУК про те, що кожен із нас має свою Квітку – хто на голові, хто в руках, а хто і в самісінькому серці... Але мало хто наважується прийняти і полюбити її. Зізнавайтесь, як давно ви поливали свою?..

«Дівчинка з квіткою на голові» - це одна казка із серії, до якої також входять казки «Хто вкрав у Зебри смужки?» і «Жив собі Листочок..»

«Це казки для маленьких і «дорослих дітей», тобто нас, батьків, - посміхається Галина. – Я впевнена, що будь-якому дорослому буде про що подумати під час прочитання цих казок-притч і що обговорити зі своїми дітьми. Адже для того, що виростити щасливих дітей, потрібно бути щасливим самому.»

В доробку Галини Теличук - персоналізована казка у віршах «Таємне життя Святого Миколая», що вийшла друком у видавництві «Fairy Tale» українською та російськими мовами, а також декілька збірок дитячих віршів українською, російською та англійською мовами, що поки існують лише в електронному вигляді. 

Неймовірні ілюстрації до казки створила талановита художниця із Ужгорода Аліна ЛОБАНОВА.

Унікальний дерев'яний кіот ХІХ століття після реставрації презентували у Софійському соборі Києва. Гроші на оновлення реліквії, близько тисячі доларів, зібрали на благодійному концерті солістки Віденської опери - українки Вікторії Лук'янець. За словами, директора заповідника Нелі Куковальської, тепер в Україну хочуть повернути ікону Миколи Мокрого - одну з перших чудотворних ікон Київської Русі. Саме вона була в кіоті. Під час Другої світової війни її вивезли за кордон.

Імена лавреатів цієї знакової премії озвучуються щороку, починаючи з 1995 року, у День Соборності. Адже, власне, для популяризації саме цієї історичної події та імені подвижника української ідеї, незламного отамана Якова Гальчевського, який до 1925 року очолював збройну боротьбу українських повстанців проти більшовицької окупації на Правобережній Україні була свого часу заснована ця символічна відзнака. Серед її лавреатів за ці роки називалися відомі літератори, літературознавці, публіцисти, митці, громадські діячі, політики, видавці, меценати, які своїми справами зміцнюють українську державність.

А цьогоріч лавреатами цієї премії названо:

Про автора:

Олександр Козинець - автор віршів, короткої прози, текстів пісень. Співає в хорі, мешкає в Києві.

Організував та презентував літературні проекти «Щоденник», «Щоденник. Re: make», «ПРОдайте їсти».

Учасник різноманітних літфестивалів м. Києва та України. Публікується в літературних журналах та альманахах, серед яких – «Березіль», «Буковинський журнал», «Гарний настрій», «Дзвін», «Дніпро», «Золота Пектораль», «Рідний край», «Саксагань», «Склянка часу», «Холодний Яр», «Філео+Логос» та інші.

Кандидат педагогічних наук. Викладач Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.

Мандариново… 

Дівчино, молода, нащо тобі те прядиво? 
Вже на часі весільний рушник вишивати.
Балансуючи між брехнею і зрадами,
Підростає любов. Але чи жива ти?
Люди кажуть, що треба зібратись в кулак,
Лізуть в душу безпечно, мов діти у воду.
А ти знаєш сама з ким вже краще і як
Говорити потрібно або поводитись.
Допоки дощі із пригнічених сліз
Уночі і на ранок дзвеніли ринвами,
Білий голуб тобі гарну звістку приніс: 
Скоро буде усе мандариново!

30 січня 2018 • 17:00–18:30 • ЦДАМЛ України • Київ, вул. Володимирська, 22А

30 січня в Центральному архіві-музеї літератури і мистецтв України відбудеться вокальний концерт приурочений до 14-ліття української Вікіпедії, а також виставка архівних матеріалів з історії українських оперних перекладів.

Ви матимете унікальну нагоду не тільки почути, як звучать наші улюблені арії в українських перекладах, але і побачити унікальні архівні матеріали – це рукопис Євгена Дроб’язка, який працював над перекладом опери В.А. Моцарта «Весілля Фігаро», а також машинописні тексти оперних перекладів, що використовувалися в Національній опері.

В перекладах українських класиків – Є. Дроб’язка, М. Лукаша та М.Рильського прозвучать арії іскрометні моцартівські арії Фігаро та Дон Жуана, та ліричні арії Графині, Барбаріни та Керубіно, а також арії з опер Верді – Віолетти («Травіата») та Єлизавети («Дон Карлос»). Виконуватимуться також і камерна музика - твори Р. Шумана, Ф.Ліста, С. Рахманінова, Р. Гліера прозвучать у перекладах М.Стріхи, В.Яковчука, Ю. Отрошенка.

Міжнародна літературно-мистецька Академія України назвала відомих патріотів, удостоєних міжнародної почесної відзнаки – медалі Івана Мазепи (рішення № 8).

Нагороджені:

1. Письменник Йосип Струцюк (м. Луцьк) – за драматичну поему про Івана Мазепу «Анафема», книжку «Операція «Burza», або Ми їх спільно винищимо» та за інші твори про відомі постаті національної історії;
2. Учасник АТО Петро Билина (м. Васильків Київської обл.) – за книгу «Війна кличе. Стань переможцем»;
3. Журналісти Леонід та Світлана Фросевичі (м. Київ) – за значну творчу, патріотичну, подвижницьку діяльність на благо України;
4. Науковці Валентин і Оксана Яблонські (м. Київ) – за монографію «Нескорена Волинь».